Головна Новини Статті «Небилиці про Івана…» – філософська «цукерка» у барвистій обгортці

«Небилиці про Івана…» – філософська «цукерка» у барвистій обгортці

03.12.2010

      Небилиці про Івана, знайдені в мальованій скрині з написами…» на світ Божий і театральну сцену витяг із «загашника» творчого спадку знаменитого Івана Миколайчука Львівський національний драматичний театр ім. М. Заньковецької. На його сцені відбулася найгучніша, найбарвистіша і, безсумнівно, найголосистіша театральна прем’єра цієї осені.

    Ще у 1983 році Іван Миколайчук написав казку-сценарій на прохання своєї племінниці, яку і назвав «Небилиці про Івана...». Щоправда, цей немовбито казковий сценарій виявився значно ближчий до реальності, ніж до вигадки, та ще й наповнений соціально-політичними алюзіями, тож «Небилицям», попри неймовірне прагнення Івана Миколайчука, який до останнього мріяв зняти за цим сценарієм фільм, поставили вирок: «Для кіно – безперспективно». У 1990 році кінорежисер Борис Івченко таки екранізував «Небилиці», але те, як це йому вдалося, дружина покійного Миколайчука Марічка намагається навіть не згадувати... З того часу «заньківчани» перші, хто звернувся до «Небилиць...», та й загалом перші, хто втілив їх на театральній сцені.

   Вадим Сікорський взяв на себе режисуру вистави. Іван Небесний – музичне наповнення. Юрій Хвостенко «перейменувався» на Івана та пустився у довгу дорогу мандрами - як сюжетними, так і життєвими. Богдан Козак (в іншому акторському складі - Орест Гарда) виступив у ролі Тлумача, який не просто розповідає історію, а й диригує, як справжній автор чи оповідач, діями своїх героїв, яким на роду було написано стати народними. Решта «заньківчан» теж не залишилися в боргу: грали, співали, танцювали, жартували, філософствували.

   Барвисті декорації по зав’язку, але й без перебору, наповнені етномотивами. Пісні - жартівливі, тужливі, сороміцькі, ліричні, тихі, голосні... А ще - запальні музики, які, приручивши старовинні музичні інструменти, по які спеціально мандрували на Гуцульщину, додали незвичного звучання та проникливого багатоголосся. І це ще не все: музики, хор, солісти.., у «заньківчан» навіть за озвучку хропіння відповідав окремий актор. Вправно поєднуючи комедію, фарс, драму, текст із підтекстом, щедро обігруючи приповідки та приказки, не відчуваючи страху бути смішними чи недоречними, викладаючись у кожній сцені, вільно мандруючи від філософії до бувальщини, «заньківчани» зварили на сцені добротний і смачнючий, справжній український театральний борщ, у якому всього потрохи і всього вдосталь.

    Мандрівник, шукач щастя, бо ж мусить десь воно таки бути, авантюрист, гульвіса і філософ, прохіндей, якого світ не бачив, і найчесніший з тих, про кого чули, Іван Калита (Юрій Хвостенко) – стає центром купи пригод, які липнуть до нього, як мухи до меду. Він і на цісарській козі грає (і таки добре грає, та й незле співає), і сліпим зір дошкульно-дотепною піснею повертає (та й як тут не прозрієш, як «Гайда, цумба, цумба ца...» проспіваєш?), і з попадею гріється, і попа перемудровує, у пана кожух видурює, зі старою бабою жениться, суддею підпрацьовує, у жінку переодягається, філософські суперечки вирішує... І це лише кілька натяків на численні його пригоди. У кожній з цих історій, навіть у найдрібнішому епізоді, є своя мораль – тут вам і обгортка яскрава, і цукерка смачна та корисна.

     На прем’єру «Небилиць про Івана, знайдених в мальованій скрині з написами…» до Львова приїхала Марічка Миколайчук, яка після вистави зазначила: «Вдячна вам всім за добру пам’ять, яку ви створили на сцені...». «Хвилювалася перед прем’єрою, бо це дітище мого чоловіка, яке було надзвичайно важливе для нього, - розповіла вдова великого актора і режисера кореспондентові «ВЗ». – Сподіваюся, під час відзначення ювілею Івана, його 70-річчя, «заньківчани» приїдуть і покажуть цю виставу у Києві».


На фото: Іван (Юрій Хвостенко – у центрі) – і баба-грім, і хлопець-молодець.