Адреса театру

79008, м. Львів, вул. Лесі Українки,1

Камерна сцена

м. Львів, пр. Свободи, 26

Телефони

+38 (032) 235-55-83  (каса)

+38 (032) 235-67-62  (адміністрація)

Звуки життя Фото з вистави - Звуки життя

Учасники концерту

Історія будівлі театру

Театр графа Станіслава Скарбека, «галицька «Ла Скала», Національний академічний український драматичний театр ім. Марії Заньковецької. Історія будівництва цієї унікальної споруди така ж бурхлива, як і зміна її назв.

Усе почалось у 1783 р., коли частину ділянки, де раніше стояв Низький замок, австрійський імператор Йосиф ІІ подарував громаді для облаштування загальноміської споруди. За щасливим збігом обставин вибір суспільства та влади припав на користь театру. Однак мало минути ще понад п’ятдесят років, поки будівництво таки зрушило з місця і тривало з 1836 по 1842 рр.

Головним інвестором проекту став відомий підприємець, меценат та авантурник граф Станіслав Скарбек. Ця ідея виникла у нього ще в 1818 р. Після здобуття численних дозволів та узгоджень архітектори Людвіг Піхль та Йоганн Зальцман створили оригінальний проект. Згідно з ним львівська Мельпомена мала отримати житло у стилі віденського класицизму довжиною близько 96 метрів, шириною 76 і площею понад 7000 кв. м.

Однак помиляються ті, хто вважає, що граф неймовірно ризикував, вкладаючи гроші у сумнівну з фінансового погляду споруду. Адже від початку передбачили, що театр буде оточений своєрідною дільницею, яка складатиметься з крамниць, кав’ярень, складів та численних житлових приміщень. Саме їх використання мало стати надійною страховкою на випадок, якби власне театральний проект виявився невдалим. На додаток театр на 50 років звільнявся від податків, а кожна театральна трупа, що прибувала до міста на гастролі, повинна була сплатити графові 10% отриманих прибутків.

До початку будівництва в Європу для переймання передового досвіду відрядили будівничого Йоганна Зальцмана. Усе найкраще, що йому тоді вдалося знайти, максимально використали у Львові. Зокрема, дещо вдосконалюючи проект Л. Піхля, Й. Зальцман застосував оригінальні рішення для акустичної та оптичної побудови зали для глядачів. В облаштуванні підковоподібного амфітеатру він використав французьку модель, яка передбачала, що шляхетна публіка в лоджіях могла не лише чудово бачити сцену, а й вигідно продемонструвати себе іншим глядачам. Для тих, хто бажав затриматись у Львові на довший час, театр міг запропонувати крамниці, пекарню, кондитерську, кімнати для хворих і навіть власний комфортабельний готель, де, окрім розкішних кімнат, облаштували їдальню та ігрові кімнати. З часом у приміщеннях, що оточували амфітеатр, з’являться ще й ресторан та кінотеатр «Лев».

Внутрішньому декорові не поступався і зовнішній вигляд споруди. Від моменту прибуття увагу відвідувачів одразу ж привертав портал із шістьма іонійськими колонами великого ордеру, під який згідно з передбачливо проведеними обрахунками могла в’їхати навіть трійка коней. На дашку прибудови стояла квадрига коней покровителя мистецтв Аполлона. На жаль, у 1847 р. під час сильної зливи вона впала на землю. Сьогодні з минулого пишного декору порталу збереглась лише літера «W» гербу «Абданк», до якого належав граф Станіслав Скарбек.

На час завершення будівництва театр був дуже сучасною інженерною спорудою. Архітектори розробили для нього спеціальну систему опалення, що дозволяла за допомогою кількох печей обігріти приміщення амфітеатру. Не забули і про вентиляцію. Добре продумано засоби протипожежної безпеки. Функціональність допоміжних приміщень театру оцінили навіть депутати Галицького Сейму, котрі винаймали їх до часу, аж поки постала спеціально споруджена для них будівля. До численних приміщень будівничі додали й стайню, розраховану на 36 коней.

Деякі із застосованих архітектурних нововведень мають унікальний характер. Наприклад, купол над амфітеатром зали для глядачів. Виготовлення цієї складної конструкції з дерева та соломи приписують майстрові Михайлові Бублову на прізвище Керсак з Дуб’я. Вже в 40-х рр. ХХ ст. її посилили металевими елементами. До початку Другої світової війни вишуканості залу додавала люстра віденської фабрики «Демуза».

Але при виконанні будівельних робіт не вдалось уникнути й труднощів. Ще в момент проектування серйозною перешкодою став болотистий ґрунт у місці, де мав постати театр. Для вирішення цієї проблеми С. Скарбек не пошкодував багаторічних дубів із власних маєтків під Миколаєвом. 16000 паль і сьогодні ефективно утримують фундамент будівлі від замокання та перекосів.

Попри те, що граф днював та ночував на будові, пильнуючи кожної витраченої цеглини, грошей усе ж забракло. Тоді С. Скарбек у черговий раз ризикнув усім, заклавши під позику у 80 000 власні маєтки. І не помилився! Урочисте відкриття театру на 1460 місць для глядачів відбулося 28 березня 1842 р. твором «Життя як сон» драматурга Ф. Грільпарцера. А вже наступна вистава комедіографа А. Фредра «Дівочі обітниці» започаткувала комерційний успіх театру.

Не в останню чергу допомогло й те, що під час щорічного львівського ярмарку під назвою «Контракти» театр не тільки виконував функцію осередку мистецтва, а й був місцем світських зустрічей, розваг та навіть пошуку наречених. Його редутові (бальні) зали частенько були свідками численних людських трагедій та радощів, перемог і поразок. Прийняття, бали, урочистості змінювались наче в калейдоскопі. Львівські «вершки суспільства» таки вміли розважатися. Кажуть, саме так закохався і сам Станіслав Скарбек, коли на балу, організованому на честь неаполітанської королеви, запросив до першого танцю не її величність, чого вимагав етикет, а 15-річну красуню Софію Яблоновську. Це настільки вразило юнку, що вона погодилася стати його дружиною. Щоправда, шлюб виявився нетривким, і після затяжного судового процесу Софія вдруге вийшла заміж за Александра Фредра.

Змінювались часи, зазнавала змін і будівля театру. Станіслав Скарбек не просто дбав про своє дітище. Він жив ним і в ньому. Спеціально для нього архітектор Л. Піхль у південно-західному крилі будівлі запланував апартаменти та робочий кабінет.

Проте ані він, ані інші будівничі минулого не могли собі уявити, як вдосконалять їхнє дітище у ХХ ст. З 1941 р. велику реконструкцію театру розпочали німці, плануючи перетворити його на заклад виключно для себе. А в радянський час один із директорів, якого влада скерувала піднімати пролетарське мистецтво, запропонував використати як обертовий механізм для сцени мотори із шахти. Отак уже понад п’ятдесят років вони й крутять акторами та видають мистецтво на-гора. Простора танцювальна та концертна зала над головним входом, де зустрічалась еліта тогочасного Львова, у післявоєнний час перетворилась на місце творчих зустрічей чи навіть новорічних вистав для дітей.

Сьогодні театр знову повертається до своїх першовзірців. Національному драматичному театрові імені Марії Заньковецької є чим пишатись. Сцена, що бачила виступи Ніколо Паганіні, Ференца Ліста, Сари Бернар, і сьогодні збирає численне коло прихильників та шанувальників. Мистецьке життя вирує на сцені, в залі та поза стінами будівлі. Театр продовжує зберігати та примножувати традиції одного з провідних осередків європейської культури.

Автор тексту: Ігор Лильо
Науковий консультант проекту Юрій Ямаш – мистецтвознавець. Член Національної Спілки театральних діячів України

2009-2017 ТЕАТР імені Марії Заньковецької
ЗАПРОШУЄМО ДО СПІВПРАЦІ!
Сайт створено в
REKLAMA.LVIV.UA