79008, м. Львів, вул. Лесі Українки,1
м. Львів, пр. Свободи, 26
+38 (032) 235-67-62 (адміністрація)
Фото з вистави - АртСерж - Н.Московець, Іван - Ю.Хвостенко
19.09.2009
Мистецтво – це тонка межа між реальним і
омріяним життям. І, якщо воно провокує на сміх чи сльози, - воно істинне… Так,
роман Еріха Марії Ремарка «Три товариші» про чоловічу дружбу, про одвічну
боротьбу з самим собою, про пошук власного «Я» та пошук себе у житті у
надзвичайно складний воєнний період, є актуальним і сьогодні. Його називають
гімном міцної чоловічої дружби. Він є своєрідним символом сплеску злетів і
падінь, що тонко оповиті почуттями та прагненням жити...
Життя тих же друзів, той же час і ті ж
переживання, але вже на сцені театру ім. Марії Заньковецької розквітнуть 26
вересня. Роботу над прем’єрою завершує Заслужений діяч мистецтв України,
режисер театру Вадим Сікорський…
– Пане Вадиме, чому обрали мотиви роману Еріха
Марії Ремарка «Три товариші»?
– У кожної людини є улюблені твори – близькі по світосприйняттю, які відповідають твоїм поглядам на життя. А людині у цьому світі важливо знати – «не тільки я так думаю». Бо інакше наступає жах самотності – «я сам і більше ніхто».
Кожна людина втікає від самотності! Усі твори написані через бажання втекти від самотності, ділитись з кимсь, бути разом з кимсь. Мотиви Ремарка мені близькі по світосприйняттю, і, як виявляється, не лише мені. Зараз домінує думка, що ми стаємо практичнішими, жорстокішими, і наше его перемагає усе. Я так не думаю, і Ремарк так не думає… Свідчення цьому - романтичні відносини героїв.
– Чи слід очікувати ноу-хау у виставі?
– Я не Ремарк, щоб переінакшувати цей твір… Для чого брати твір, якщо ти йому не довіряєш? Я вважаю: не довіряєш - не бери. Якщо ж довіряєш, то не каліч!
Отож, космічних кораблів на сцені будувати ми не будемо. Ми не шукали якусь дивну форму, а хотіли дійти до суті. Аби породити співчуття людей, які будуть дивитись цей матеріал, щоб вони не залишилися байдужими. І якщо вони почнуть співпереживати, і, власне, переживуть з нами те, що відбуватиметься у виставі, то саме це, можливо, й буде ноу-хау.
– Коли зародилась ідея щодо постановки вистави за мотивами роману
Ремарка «Три товариші»?
– Ідея зародилась давно – 5 років тому. Проте виникли труднощі з перекладом, дозволами у так званому світовому просторі, що стосується авторських прав... У нас, в Україні, важко вирішувати ці питання і вони є суттєвими. Тому й почали працювати відносно нещодавно.
Треба додати, що ми дуже обмежені і особливо у сучасній світовій драматургії. Адже намагаєшся оминати питання авторського права і не тому, що ти не любиш, чи тобі це не подобається, а тому, що знаєш, що процес довгий і не завжди успішний. Це, як правило, і дуже складно і дуже дорого.
Тому така ситуація, що українські театри оминають цю проблему, аби не зациклитись на ній і не створювати додаткових проблем.
– Яку мету переслідуєте?
– Знайти контакт з глядачами – саме цього добиваюся я і над чим працюємо усім колективом. Так, підсвідомий контакт з залом. Світ прагматичний, тому мета - спровокувати на відкрите почуття! Коли ти вже не можеш контролювати себе математикою, а впізнаєш у собі людину, яка може співпереживати, реагувати на радість і біду, яка не залишається байдужою. Якщо це станеться, то це буде щастям.
– Людські стосунки, якими саме вони мають бути на сцені?
– Чесні та прозорі! Я хочу змалювати їх так, щоб не виникало запитань у глядачів - що це не дуже й правда, а щось взагалі брехня. Я хочу, щоб людські відносини, над якими ми працюємо, були проаналізовані настільки якісно, щоб люди сказали – вони саме такі і не інші. Буде здорово, якщо так станеться. Це буде очищення розуму через сльозу…
– Пане Вадиме, чи можна очікувати на комічні моменти?
– Веселого в романі – мало. Але перевантажувати горем і бідою також не хочеться. Плануємо розповісти історію, не прикидаючись. Важливо зберегти смак - з одного боку не перевантажувати, а з іншого – не хуліганити.
– У Вашій творчості є схожі постановки?
– Я думаю, що такого ніжного, чистого матеріалу я ще не ставив.
– Щодо планів на майбутнє вистави «Три товариші»…
– Плани одні – щоб 26 вересня відбулась прем’єра. А вже пізніше усе залежатиме від того, як складатимуться події у житті. Можливо, я працюватиму над тим, про що я й сам ще не знаю.
– Звертаючись до більш прагматичного
питання - фінансування, то чи обмежувало воно Вас у постановці «Трьох
товаришів»?
– Звісно ж, можливості фінансові, як правило, ставлять у рамки - стримують на старті. Брак грошей завжди відчутний. Якщо б була краща ситуація, то можна було б дозволити собі більше свободи у сенсі постановочних ефектів. Проте коли ти береш певний твір, то повинен проаналізувати ситуацію – ким і чим ти будеш його втілювати. Думка – безмежна, а от фінансові можливості – ні, тому свої бажання потрібно чітко відшліфовувати до реальності.
Це стосується й самого колективу. Капризувати не будеш, бо потрібно тверезо мислити і вибирати твір, який би театр подолав своїми можливостями без залучень.
Добре те, що у просторі, незважаючи на фінансові труднощі, я себе відчуваю комфортно, адже коли я брав цей матеріал, я розумів, як я його втілюватиму і опирався на наш класний колектив.
– А щодо мистецького життя Львова - чи
можете сказати, що на сьогодні найбільше Вам подобається? Можливо, скажете про
мрії, які плануєте втілити у театральному житті?
– Я про це ніколи нічого не розповідаю. Можу сказати, що підсудний – це, скоріше, я. І це мене влаштовує. А судити я не збираюсь….
Щодо мрій, то вони є - і до того ж багато, але вони залишаться наразі таємницею.