Адреса театру

79008, м. Львів, вул. Лесі Українки,1

Камерна сцена

м. Львів, пр. Свободи, 26

Телефони

+38 (032) 235-55-83  (каса)

+38 (032) 235-67-62  (адміністрація)

Віяло леді Віндермір Фото з вистави - Віяло леді Віндермір

фото з вистави

Головна Новини Інтерв`ю Сікорський: «Три товариші» - такого ніжного, чистого матеріалу я ще не ставив

Сікорський: «Три товариші» - такого ніжного, чистого матеріалу я ще не ставив

19.09.2009

Мистецтво – це тонка межа між реальним і омріяним життям. І, якщо воно провокує на сміх чи сльози, - воно істинне… Так, роман Еріха Марії Ремарка «Три товариші» про чоловічу дружбу, про одвічну боротьбу з самим собою, про пошук власного «Я» та пошук себе у житті у надзвичайно складний воєнний період, є актуальним і сьогодні. Його називають гімном міцної чоловічої дружби. Він є своєрідним символом сплеску злетів і падінь, що тонко оповиті почуттями та прагненням жити...

Життя тих же друзів, той же час і ті ж переживання, але вже на сцені театру ім. Марії Заньковецької розквітнуть 26 вересня. Роботу над прем’єрою завершує Заслужений діяч мистецтв України, режисер театру Вадим Сікорський…

 

– Пане Вадиме, чому обрали мотиви роману Еріха Марії Ремарка «Три товариші»?

 

– У кожної людини є улюблені твори – близькі по світосприйняттю, які відповідають твоїм поглядам на життя. А людині у цьому світі важливо знати – «не тільки я так думаю». Бо інакше наступає жах самотності – «я сам і більше ніхто».

Кожна людина втікає від самотності! Усі твори написані через бажання втекти від самотності, ділитись з кимсь, бути разом з кимсь. Мотиви Ремарка мені близькі по світосприйняттю, і, як виявляється, не лише мені. Зараз домінує думка, що ми стаємо практичнішими, жорстокішими, і наше его перемагає усе. Я так не думаю, і Ремарк так не думає… Свідчення цьому -  романтичні відносини героїв.

 

– Чи слід очікувати ноу-хау у виставі?

 

– Я не Ремарк, щоб переінакшувати цей твір… Для чого брати твір, якщо ти йому не довіряєш? Я вважаю: не довіряєш - не бери. Якщо ж довіряєш, то не каліч!

Отож, космічних кораблів на сцені будувати ми не будемо. Ми не шукали якусь дивну форму, а хотіли дійти до суті. Аби породити співчуття людей, які будуть дивитись цей матеріал, щоб вони не залишилися байдужими. І якщо вони почнуть співпереживати, і, власне, переживуть з нами те, що відбуватиметься у виставі, то саме це, можливо, й буде ноу-хау.

 

– Коли зародилась ідея щодо постановки вистави за мотивами роману Ремарка «Три товариші»?

 

– Ідея зародилась давно – 5 років тому. Проте виникли труднощі з перекладом, дозволами у так званому світовому просторі, що стосується авторських прав... У нас, в Україні, важко вирішувати ці питання і вони є суттєвими. Тому й почали працювати відносно нещодавно.

Треба додати, що ми дуже обмежені і особливо у сучасній світовій драматургії.  Адже намагаєшся оминати питання авторського права і не тому, що ти не любиш, чи тобі це не подобається, а тому, що знаєш, що процес довгий і не завжди успішний. Це, як правило, і дуже складно і дуже дорого.

Тому така ситуація, що українські театри оминають цю проблему, аби не зациклитись на ній і не створювати додаткових проблем.

 

 

– Яку мету переслідуєте?

 

– Знайти контакт з глядачами – саме цього добиваюся я і над чим працюємо усім колективом. Так, підсвідомий контакт з залом. Світ прагматичний, тому мета - спровокувати на відкрите почуття! Коли ти вже не можеш контролювати себе математикою, а впізнаєш у собі людину, яка може співпереживати, реагувати на радість і біду, яка не залишається байдужою. Якщо це станеться, то це буде щастям.

 

– Людські стосунки, якими саме вони мають бути на сцені?

 

– Чесні та прозорі! Я хочу змалювати їх так, щоб не виникало запитань у глядачів - що це не дуже й правда, а щось взагалі брехня. Я хочу, щоб людські відносини, над якими ми працюємо, були проаналізовані настільки якісно, щоб люди сказали – вони саме такі і не інші. Буде здорово, якщо так станеться. Це буде очищення розуму через сльозу…

 

– Пане Вадиме, чи можна очікувати на комічні моменти?

 

– Веселого в романі – мало. Але перевантажувати горем і бідою також не хочеться. Плануємо розповісти історію, не прикидаючись. Важливо зберегти смак - з одного боку не перевантажувати, а з іншого – не хуліганити.

 

– У Вашій творчості є схожі постановки?

 

– Я думаю, що такого ніжного, чистого матеріалу я ще не ставив.

 

– Щодо планів на майбутнє вистави «Три товариші»…

 

– Плани одні – щоб 26 вересня відбулась прем’єра. А вже пізніше усе залежатиме від того, як складатимуться події у житті. Можливо, я працюватиму над тим, про що я й сам ще не знаю.

 

– Звертаючись до більш прагматичного питання - фінансування, то чи обмежувало воно Вас у постановці «Трьох товаришів»?

 

– Звісно ж, можливості фінансові, як правило, ставлять у рамки - стримують на старті. Брак грошей завжди відчутний. Якщо б була краща ситуація, то можна було б дозволити собі більше свободи у сенсі постановочних ефектів. Проте коли ти береш певний твір, то повинен проаналізувати ситуацію – ким і чим ти будеш його втілювати. Думка – безмежна, а от фінансові можливості – ні, тому свої бажання потрібно чітко відшліфовувати до реальності.

Це стосується й самого колективу. Капризувати не будеш, бо потрібно тверезо мислити і вибирати твір, який би театр подолав своїми можливостями без залучень.

            Добре те, що у просторі, незважаючи на фінансові труднощі, я себе відчуваю комфортно, адже коли я брав цей матеріал, я розумів, як я його втілюватиму і опирався на наш класний колектив.

 

– А щодо мистецького життя Львова - чи можете сказати, що на сьогодні найбільше Вам подобається? Можливо, скажете про мрії, які плануєте втілити у театральному житті?

 

– Я про це ніколи нічого не розповідаю. Можу сказати, що підсудний – це, скоріше, я. І це мене влаштовує. А судити я не збираюсь….

Щодо мрій, то вони є - і до того ж багато, але вони залишаться наразі таємницею.

 Розмовляла Оксана Мирутенко

2009-2024 ТЕАТР імені Марії Заньковецької
ЗАПРОШУЄМО ДО СПІВПРАЦІ!
Сайт створено в
REKLAMA.LVIV.UA