Відкрите серце Любові Каганової

     Знана актриса святкує 60-річчя творчості

   У зізнання у великій любові до заслуженої артистки України, шанованої заньківчанки Любові Каганової перетворилася спеціальна зустріч з пресою з нагоди 60-річчя творчості актриси на заньківчанській сцені. Зізнавалися її колеги та вихованці.

   Та воно й не дивно. Адже попри те, що Любов Каганова створила понад сто дуже яскравих образів, для свого театру вона – передовсім дуже тепла, сердечна і щира людина. А відтак охочих сказати пресі про неї добре слово не бракувало.

  “Є багато хороших і талановитих актрис, однак не так багато актрис, хто присвятив своє життя одній-єдиній сцені”, – із цього зауваження розпочалося славлення справді високопрофесійної і сонячної людини. А Любов Каганова, потрапивши до театру імені М. Заньковецької, відразу після закінчення Київського театрального інституту імені Карпенка-Карого, заньківчанам не зрадила ні разу, хоч її переманювали і до столичного театру імені Івана Франка, і до Одеси, і до інших театрів.

  60 років – вік немалий. А коли мова про 60-ліття творче (тим паче такої виразності, як  має Любов Яківна), то хочеться вклонитися цій актрисі навіть тим, хто до театру має мало стосунку.

  “Кожен актор ще має вписатися в художній напрям театру, в його естетику, манеру, історію і традиції, – акцентував художній керівник і головний режисер театру Федір Стригун. – Любов Каганова саме такою актрисою і є. Вона завжди мала в театрі власну нішу і своїх героїнь (до слова, актрисі вдалося легко подолати вікові рубікони – від ліричних героїнь до образів мам та бабусь – “Пошта”), яких уміла зробити дуже виразними, такими, що не зменшують потенцію вистави (а так в театрі подекуди буває), а навпаки – дають цій виставі нові барви, змушують її жити новим і дуже особливим життям. Сторінка Любові Каганової в історії театру імені Марії Заньковецької – дуже яскрава і самобутня. Ця актриса завжди вміла обстояти своє творче кредо і поза тим завжди залишалася людиною великої делікатності, яка ніколи нікому не заперечувала, не нищила, а вміла як партнер, а згодом педагог відкрити щось таке особливе у його сутності”.

  “Вона – прекрасна актриса, – долучився головний художник театру Мирон Купріян. – А ще краща людина: щира, нефальшива, безпосередня, позбавлена здатності чинити якісь інтриги. Я думаю, що вся геніальність моєї дорогої подруги закорінена у тому, що вона зуміла залишитися нормальною людиною – доброю, переконливою, виразною, органічною, земною”.

  “Наша мама Люба уміє розмовляти з будь-яким поколінням, – бере слово заслужена артистка України Любов Боровська. – З нею цікаво, вона не обтяжує. Ми любимо її за відкрите серце. Вона вчила нас сценічної мови, але головне:  вчила не тільки бути акторами, знаходячи ті слова, інтонації, порівняння, які непомітно підводили саме до того прочитання, яке відповідало саме нам, а бути людьми. Коли вона вчила – некрасиві ставали красивими, несміливі – сміливими, а надто зверхні опускалися. Сент-Екзюпері написав устами Лиса до Маленького принца: “Ми відповідаємо за тих, кого приручили”. Це про нашу Любочку, яка все життя відповідає за всіх нас, кого приручила”.

  Зрештою, й інших щирих зізнань звучало дуже й дуже багато. Розчулену актрису “Пошта” запитала, а чи є щось у її житті, за чим вона справді шкодує.

  “Є, – відповіла Любов Яківна, – я шкодую, що мене життя не навчило боротися. Перші свої 30 років у театрі я не знала, що таке труднощі. В інституті, думаючи, що гратиму хіба в масовках, я, почавши працювати, відразу почала отримувати ролі, про які ніколи й не мріяла, була нарозхват у режисерів. Така висота була доброю. Але водночас призвела до того, що я не навчилася за себе боротися. Зі мною що хочеш можна робити, а здачі дати я не вмію. Хіба обітруся, підведуся і роблю спробу жити далі…”

  P.S. Творчий вечір Любові Каганової з нагоди 60-річчя праці на заньківчанській сцені відбудеться  23 січня, о 18 годині.