Небилиці про Івана...

  30 жовтня в Національному театрі ім. М. Заньковецької відбулась прем’єра вистави за останнім кіносценарієм Івана Миколайчука «Небилиці про Івана…». Ажіотаж, який викликала дана постановка, ще раз підтверджує істину, що є речі, які не підвладні часу та простору. Суботнього вечору на сцені театру ожила легенда, казка чи то небилиця про Івана. Дві години відкритого щирого карпатського гумору, колориту та простоти. Усмішки та сльози, оплески та захоплені вигуки – все це, вкотре, засвідчує, що сучасне мистецтво – сміливе, воно не боїться експериментувати і синтезувати різні свої віхи.
      Вистава творилась з кінця червня 2010 року. Для її створення і промоції працювала велика кількість людей, серед яких ті, які скромно стоять за лаштунками і споглядають результат клопіткої праці. Декорації та костюми до вистави виникли і втілилися у матеріалі завдяки прекрасній та талановитій жінці Наталії Тарасенко. Велику лепту внесли люди, які своїми руками виготовляли кожну деталь сценічної оздоби, а саме: столярний, малярний, швейний та бутафорний цехи. Танці у життя втілювала неймовірний хореограф Олена Балаян, яка не тільки передала дух, але й зробила цікавим і неповторним пластичне вирішення сцен. Велика подяка композитору Івану Небесному, який розписав вокальні партитури та хормейстеру Оксані Ржепецькій, яка втілила їх у голосі кожного актора.
      Звісно, що вистави не було б без режисера Вадима Сікорського, який натхненно взявся творити власні «Небилиці про Івана…»: «За весь час роботи над «Небилицями…» у нас не було жодних проблем. Усе лягало добре, так як слід. Складалося відчуття, що нам допомагає невидима рука. Може Іван був з нами, хто його знає».
      Особливо працював і творчий колектив – актори, які не тільки створили власний етно-гурт «Роги» та навчилися грати на народних інструментах, що для вистави на особливе замовлення робив косівський музичних справ майстер, але й зробили усе, щоб кожне слово звучало не просто так. Звісно, що велика відповідальність лягла на виконавця головної ролі Юрія Хвостенка, який взявся втілювати образ, який мав на меті зіграти сам Іван Миколайчук: «Я відчував всю відповідальність, яка лягла на мене. Правду кажучи, інколи мені було навіть страшно, адже я усвідомлював, що мене порівнюватимуть з Миколайчуком. Сподіваюсь, що історія про Івана Калиту не залишить байдужими нікого і буде почута. Дякую усім, хто допомагав у створенні вистави, особливо вдячний Марії Миколайчук за приїзд та теплі слова. Я це дуже ціную і щасливий з того, що мені довелось зіграти таку роль».
       Якщо говорити про гостей суботнього дня, то у театрі зібрались представники різних професій, міст та соціальних станів, а також велика кількість представників ЗМІ. Зокрема серед гостей були помічені І. Вакарчук, О. Сендега, Н. Стригун з дружиною, дружина генерального директора «5 каналу» (Київ), а також: колеги по театральному цеху з Тернополя, Івано-Франківська, Луцька тощо.
       Головною гостею свята була безперечно дружина Іван Миколайчука Марія, яка приїхала навмисно з Києва, щоб засвідчити свою повагу і захоплення заньківчанами. Після вистави, у розмові з керівником прес-служби театру Олесею Галкановою, пані Марія зокрема зазначила: «Я дуже здивована і приємно вражена, бо справді, не уявляла, що все буде саме так. Мені завше ввижалися інші картини, все ж таки – це кіносценарій і я розумію, як важко було його ставити на театральній сцені. Я глибоко схвильована, пробачте. Мої емоції і враження переплелись. Енергетика, яка йшла зі сцени запалила мене. Мені здається, що сьогодні Іван був поряд з нами, тут, в цьому залі між глядачів, на сцені, був у тих кониках з сиру, які ви дарували, у буклеті, де його задуманий і близький мені образ… Він був усюди і вдячна Вам за ці відчуття». Окрім пані Марії на прем’єру завітала рідна сестра Івана Аничка з родиною: «Я дуже щаслива, що сьогодні ми так гарно воскресили Івана. Щиро вдячна. Емоції просто вирують, слів бракує».
   До прем’єри було здійснено ряд заходів, які не тільки популяризували кіносценарій, але й були спрямовані на збереженні пам’яті про неймовірного чоловіка, який подарував Україні свій пласт у культурно-мистецькій сфері. Зокрема у рамках промоції відбулись наступні заходи: виготовлення іменного буклету до вистави, виставка у фойє театру «Як творилися небилиці…», відкриті репетиційні покази для ЗМІ, показ фільму «Пропала Грамота» реж. Б. Івченко за підтримки Палацу Потоцьких та Національної кіностудії ім. О. Довженка тощо.
      Висновок простий, як і та істина, яка звучить у буклеті до вистави: «Іван – борець, Іван – герой, медалей повні груди. Іван прийшов, він просто тут, то ж зустрічайте його люди!»


Джерело: http://lviv.nezabarom.ua/theatre/blogs/entry/2027/
Автор: Олеся Галканова (Керівник бюро прес-служба, сайт, PR НАУД театр ім. М. Заньковецької, офіційний прес-реліз перм’єри від 30 жовтня 2010 року)