Правдоподібні Небелиці

“Ой, був собі такий Іван, /Іван-сміхованець, /А як собі засвистав, /То йшли птахи в танець! /Мав на печі ставочок, /Носив воду саком, /Ловив рибу граблями, /Стріляв мухи маком…” – так “заньківчани” знайомлять глядачів із колоритним героєм прем’єрної вистави театру Іваном Калитою, що “гріхів у нього повна калита”. Знаково, що “Небилиці про Івана, знайдені в мальованій скрині з написами…”, що їх написав видатний актор, кіносценарист і режисер Іван Миколайчук в останні роки життя, цими вихідними вперше набули сценічного прочитання.

 І. Миколайчука “Небилиці про Івана, знайдені в мальованій скрині з написами” 1983 року пройшов через партійну м’ясорубку й отримав таку кількість зауважень і рекомендацій, що вийшов у лідери серед полично-студійних сценаріїв. Коли автор прочитав вирок своєму дітищу: “Вважаємо подальшу роботу безперспективною”, – захворів, однак не переставав працювати, до останнього мріючи зіграти незрозумілого для буденної свідомості Івана. Роботу перервала смерть митця 3 серпня 1987-го – цього самого року він посмертно став лауреатом премії УРСР ім. Т. Шевченка.

      1990 року український кінорежисер Борис Івченко таки зняв фільм за цим сценарієм на кіностудії ім. О. Довженка. Нагадаємо, серед акторів у стрічці були і двоє “заньківчан” – художній керівник театру Федір Стригун і його дружина, народна артистка України Таїсія Литвиненко. Саме це значною мірою посприяло появі театрального варіанта “Небилиць…”

Як розповідає редактор літературної частини НАУД театру ім. М. Заньковецької Леся Кічура, спогади давньої дружби з Іваном Миколайчуком не давали панові Стригуну забути про цей вартісний твір. Саме він запропонував режисерові-постановнику, з. д. м. України Вадиму Сікорському, взятися за його театральне прочитання.

     Отож дія відбувається в українському Прикарпатті в роки Першої світової війни. У центрі сюжету – перипетії життя мандрівника, авантюриста, бродячого актора й філософа Івана Калити. Майже на 2,5 години глядач перенесеться на Гуцульщину, в колоритний карпатський світ, пересіяний приповідками та приказками, з умілими музиками та хвацькими піснями, дівицями-веселицями й парубками-молодцями, дурними панами й пузатими попами, добром і злом, правдою й небилицями... Як зауважував сам І. Миколайчук, його цікавили інші “небилиці”: “Шлях душі до істини”.

      У ролі Івана – неперевершений Юрій Хвостенко, відомий глядачам за низкою знакових ролей, як-от Роберта (“Троє товаришів”) чи Амадея Моцарта (“Амадей”). Іван – подорожній, який не має оселі, бо весь світ його дім, який не має друга, бо кожний зустрічний його ближній і брат, і який шукає своє… ребро, тобто жінку, адже саме з ребра Бог створив Адамові жінку.

     Доки мандруватиме філософ світом? Поки не перетворить кривду на правду і поки “півсвіту скакатиме, а пів плакатиме”. А тим часом Іван женихатиметься з дошкульною старою бабою, якщо вона в мокрій сорочці всю ніч на морозі простоїть, “збиватиме перину й подушки” на ліжку попаді, глузуватиме з дурних панів, допомагатиме знедоленим і… вчитиме глядачів пісень співати. Так-так, нехай глядач буде готовий, що доведеться підспівувати веселому Іванові Калиті.

     Цікаво, що актори грали на автентичних гуцульських інструментах, які спеціально придбали для вистави на Гуцульщині. Тамтешні майстри зробили на замовлення театру трембіту, ріг, волинку й сопілку, тож “заньківчани” впродовж репетиційного періоду були змушені освоїти професію народних музик. Веселі актори навіть створили власний етногурт “Роги”.

     До слова, на прем’єрні покази запросили дружину славетного актора та режисера Марію Миколайчук. “Мені здається, сьогодні Іван був поруч із нами, тут, у цьому залі, між глядачів, на сцені, був у тих кониках із сиру, які ви дарували, в буклеті. Він був усюди”, – схвильовано говорила пані Марія після вистави.

      Також на прем’єру завітала рідна сестра Івана Аничка з родиною. Як розповіла “Газеті” керівник бюро НАУД театру ім. М. Заньковецької Олеся Галканова, серед глядачів були й колишній міністр освіти і науки України Іван Вакарчук, екс-голова ЛОДА Олександр Сендега, продюсер проекту “Сестри Тельнюк” Назар Стригун із дружиною, дружина генерального директора “5 каналу”, племінниця І. Миколайчука Олеся з Києва, а також колеги по театральному цеху з Тернополя, Івано-Франківська та Луцька.

Оксана Жила>
джерело http://h.ua/story/306450/