Адреса театру

79008, м. Львів, вул. Лесі Українки,1

Камерна сцена

м. Львів, пр. Свободи, 26

Телефони

+38 (032) 235-55-83  (каса)

+38 (032) 235-67-62  (адміністрація)

Криза Фото з вистави - Криза

Остап - М. Вишкварок, Наталя - В. Копоть

Головна Новини Статті Зрозуміти “Венеру …”

Зрозуміти “Венеру …”

22.05.2010

Зрозуміти “Венеру …”

    На Камерній сцені театру імені М. Заньковецької презентували нову виставу – п’єсу на одну дію “Венера в хутрі”

      На Камерній сцені театру імені М. Заньковецької презентували нову виставу – п’єсу на одну дію “Венера в хутрі” за твором Леопольда фон Захер-Мазоха у постановці народної артистки України Таїсії Литвиненко, яка, крім режисерських функцій, взяла на себе ще й інсценізацію твору. Якщо не згадувати про танцювальний варіант “Венери в хутрі”, який свого часу зреалізував модерн-балет “Акверіас” під орудою його художнього

керівника Оксани Лань, заньківчанська постановка – перша у Львові. А може, й в Україні.

І в цьому – нічого дивного. Адже ототожнення імені автора понад ста повістей, новел, драм та історичних нарисів (який вже у своїх двадцять вісім років був знаним і поважаним письменником, про якого тепло відгукувалися Генрік Ібсен, Еміль Золя, Віктор Гюго, Флобер, Гі де Мопассан, інші видатні майстри слова) з одним із психологічно-сексуальних розладів, коштували Леопольду фон Захер-Мазоху майже столітнього ігнорування його літературного доробку і, відповідно, забуття. Жодного разу не перевидававшись аж до 80-х років ХХ століття, твори цього письменника навіть у німецькому оригіналі випадково збереглися хіба у фондах окремих бібліотек. Українцям “Венеру в хутрі”  (як, до речі, і знану повість “Дон Жуан з Коломиї”) уже у 90-х повернула львівський перекладач Наталка Іваничук.

Між іншим, як зізналася вона “Пошті” після допрем’єрного показу вистави, їй дуже легкий, з гумором заньківчанський варіант дійства справді дуже сподобався. “Порівнювати ті відчуття, які мала, коли жила перекладом “Венери в хутрі”, і ті, які переживала під час вистави, – ділилася враженнями Наталка Іваничук, – складно, бо  оригінальна “Венера в хутрі” – це прозовий твір, в якому насправді діалогів не так вже й багато. А дія у виставі – це діалоги. І вони зроблені добре. Тобто робота проведена титанічна. Оригінальний твір Мазоха – серйозний, поважний у своїх виявах почуттів і страждань. А вистава, що мені дійсно дуже заімпонувало, – має яскраве іронічне зерно. Актори в образах своїх героїв не стільки страждають, скільки іронізують, бавляться, сміються один над одним і навіть над поважністю описаних почуттів. І це цікаво”.

“Пошті” цікаво було ще й інше. Таїсія Литвиненко стовідсотково вгадала із акторами. Дуже яскрава, із потужною жіночою та особистісною енергетикою заслужена артистка України Альбіна Сотникова в ролі Ванди (її наступниці Василинці у виконанні Інни Калинюк тієї жіночої сили (може, через юність) на фоні Сотникової трохи забракло), м’який і романтичний у ролі Северина Андрій Войтюк, у ролі Леопольда фон Захер-Мазоха допитливий Андрій Сніцарчук та у жорсткому і земному образі Алексіса Олександр Норчук зуміли зіграти так, що задоволення дістали не лише глядачі, а й Таїсія Литвиненко як режисер-постановник. До речі, варто зазначити, що декорації до дійства продумала заслужений діяч мистецтв України Людмила Боярська, з пластикою акторів працювала Олена Балаян, а керівником постановки  є народний артист України Федір Стригун.

“Я взялася за “Венеру в хутрі” не через моду на Мазоха, – відповідала на запитання “Пошти” після завершення допрем’єрного показу Таїсія Литвиненко. – Син Назар подарував мені цей його твір, і раптом я наштовхнулася на монолог Ванди про її батька і подумала, що цей монолог міг би бути і моїм монологом. Бо батько мене дуже любив і обожнював так, що навіть у нашому селі мене називали “Цариця Йосипова”. Він шив мені дуже гарний одяг, у 16 років купив для мене модельні туфлі, а коли мала 20, то теж гордо йшла у хутрі, правда, не в соболиному – штучному, але сніжно-білому, просто з Парижа. Завдяки тим дуже теплим взаєминам з мамою і татом я сьогодні є саме такою. Тому мала бажання сказати у цій виставі не стільки про сексуальні речі, скільки про вплив виховання на особистість, тобто акцентувати більше на якихось моральних речах. Як мені здалося, ця розмова вийшла”. “Пошті” так здалося також.

І вже важили значно менше слова, які Леопольд фон Захер-Мазох радив пам’ятати всім чоловікам. Хай, зрештою, це буде їхнім клопотом: “Жодна жінка не є настільки доброю чи злою, щоб не бути кожної хвилі здатною як до диявольських, так і до божественних, як до найбрудніших, так і до найчистіших думок, почуттів, учинків. Жінка, попри весь поступ цивілізації, залишається такою, якою вона вийшла з рук природи, вона має характер дикуна, який є вірним і невірним, великодушним і жорстоким, залежно від почуттів, які зараз над ним панують. У всі часи  лише серйозна, глибока освіта творила моральний характер. І так мужчина, навіть коли він корисливий, коли він зловмисний, завжди дотримується принципів, а жінка дослухається до почуттів. Не забувай цього і ніколи не почувайся безпечно біля жінки, яку кохаєш”.

Варте уваги й те, що, не зважаючи на емоції від прем’єри, Таїсія Литвиненко вже готує наступні вистави. Ще до кінця сезону вона хотіла б випустити у світ свою чергову постановку “Дама з собачкою” за Чеховим, а також працює над “Блакитною трояндою” Лесі Українки та над “Французькими мініатюрами”, де усе матиме значення. Навіть шурхіт паперу

Ярина Коваль
"Львівська" пошта від 22.05.2010 №55 (940)

2009-2024 ТЕАТР імені Марії Заньковецької
ЗАПРОШУЄМО ДО СПІВПРАЦІ!
Сайт створено в
REKLAMA.LVIV.UA