«Венера у хутрі» – іронічно-грайлива

     Вона сприймається як таке собі заглядання навіть не крізь щілину, а у відчинені двері чужої спальні. Як же виглядатиме і як сприйматиметься цей твір на театральній сцені, вирішив дізнатися Національний драматичний театр ім. М. Заньковецької, на камерній сцені якого, з-під режисерської руки народної артистки Таїсії Литвиненко, з’явилася вистава “Венера у хутрі”.

      Любовну історію актори розіграли у легкому будуарному антуражі. І треба сказати, що розіграли мов по нотах, особливо зважаючи на те, що музичний супровід постановки чудовий – польські балади, італійська музика... У центрі вистави чарівна Ванда (Венера у хутрі) – актриса Альбіна Сотникова, яка втілила у своєму образі усі суперечливі риси жінки, ніжність і грайливість, деспотизм і талант бути жорстокою. Навколо неї, немов супутники навколо зірки, обертаються Северин (Андрій Войтюк), який розривається між тим, ким же він хоче бути – коханим чи рабом, і яка чаша стосунків йому до смаку, наповнена болем чи любов’ю, та Леопольд (Андрій Сніцарчук), який одночасно втілює в собі і образ автора, що іронічно та легко диригує розвитком подій, і друга нещасного героя, якому той розповідає про свою життєву драму. З’являється на сцені й самозакоханий грек Алексіс (Олександр Норчук) – бо яка ж драма стосунків без третього зайвого, щоправда, у “Венері” зайвим виявляється не новий коханець, а старий коханий-раб Северин.

      Не позбавивши ні на грам творіння Захер-Мазоха еротизму, і навіть підкресливши його, “заньківчани”, натомість, трагізм, який міцно засів між рядків твору, замінили на гумор. Таким чином на сцені вони показали іронічну, грайливу притчу, в якій жінка (а вона, без сумніву, головна героїня, навколо якої обертається і вистава, і твір Мазоха) ненав’язливо, а подекуди дуже жорстко вчить премудростей стосунків й того, що іноді ідеали, які хтось вибудовує у своїй голові, там і повинні залишатися, бо, перетворившись на реальність, вони можуть ой як боляче травмувати. Висновки з цієї історії герої сформулювали аж два. Северин зізнався, що “був ослом, коли зробив з себе раба жінки”, а Леопольд додав, що “хто дозволяє себе шмагати, той цього заслуговує”. А от у чому був трагізм всієї ситуації, сказала Ванда Северину: “Я хотіла, щоби мною володіли, а ти хотів бути моїм рабом...”.