Головна Новини Статті Ода щастю У Львівському театрі ім. М. Заньковецької з’явилася «сонячна дівчинка»

Ода щастю У Львівському театрі ім. М. Заньковецької з’явилася «сонячна дівчинка»

15.04.2010

     Виставу «Полліанна» поставив режисер Богдан Ревкевич за однойменним романом американської дитячої письменниці Еленор Портер (це вже четверта робота молодого режисера на заньковецькій сцені). Сюжет делікатно відкриває глядачам таємницю людського щастя, суть якої полягає в тому, аби навчитися в житті радіти з будь-чого, бодай із найменшої, навіть на перший погляд незначної дрібнички — як це робить сама головна героїня Полліанна (Наталія Боймук). Дівчинка почуває себе щасливою, бо радість прислуговує щастю, вона наповнює людське життя, як, зрештою, солодкий нектар квітку... Полліанна вчить цього мешканців маленького містечка, в яке вона приїжджає жити до своєї рідної тітоньки Поллі Харингтон після смерті батьків. З приїздом «сонячної дівчинки», котра осяяла життя кожного червоними та пурпуровими промінчиками щастя, змінюється і життя мешканців містечка: її зарозумілої та гордої тітоньки міс Поллі Харингтон (Любов Боровська) та нерішучого, вже п’ятнадцять років закоханого в неї лікаря Томаса Чилтона (Орест Гарда), заможного, але такого самотнього містера Джена Пендолтона (Януш Юхницький), безпритульного сироти Джиммі Біна (Юрій Волинський), хворої, а тому завжди невдоволеної життям міссіс Сноу (Дарія Залізна), та й прислуги в будинку її тітоньки...

     Виявляється, що примітивна гра Полліанни конче потрібна кожній дорослій людині, бо саме радість вносить в людське життя сенс, робить його змістовнішим, додає йому сили, врешті-решт, це той стрижень, який тримає людину на високому щаблі людяності. Колись давно тієї гри навчив Полліанну її татко. А все почалося з одного маленького бажання: вона дуже хотіла мати ляльку. Проте... серед місіонерських пожертв, які надійшли до маленької церкви, де служив пастором її батько, було багато різних речей, а серед них і милиці. Так от: пастор навчив радіти свою доньку хоча би з того, що їй ті милиці були непотрібні, а скільки калік їх потребує! І хоча дівчинка не отримала омріяної ляльки, але то було вже зовсім неважливим, бо її переповнювала радість від того, що вона — здорова і їй не потрібні милиці!

     Вистава насичена контрастами: сонце і дощ, білі та чорні парасольки, під якими ховаються люди, радість і сльози, які нагадують краплі дощу, власне з яких і починається кожна дія постановки (композитор Богдан Сегін, а сценографічно-авангардну символіку реалізувала художник Наталя Тарасенко). Насичено-образні масові сцени допомагають глядачам зрозуміти подальший хід події, які відбуваються на сцені. Підвішена велика куля, зроблена з багатьох прозоро-білих парасольок, трактується по-різному: можливо, вона символізує планету Земля, на якій живуть мільйони людей і кожен хоче бути щасливим, а можливо, це символ простого людського щастя, яке складається з багатьох крапельок радості, а тому є таким крихким, тендітним і потребує до себе особливого ставлення. А можливо, то просто символ тієї великої і невидимої сили, яка є присутньою над кожною людиною і вирішує її долю, яка є прихильною для добрих людей і тих, котрі вміють в житті порадіти з чого-небудь, бодай з найменшої дрібнички, «бо дихати, — як каже Полліанна, — це ще не значить жити».

Любов Долід
Газета "День"№66, четвер, 15 квітня 2010