«Він прийшов» – містичний детектив із психологічною канвою

       Заньківчани презентували першу прем’єру 2010 року
      Національний академічний драматичний театр ім. М. Заньковецької потішив глядачів першою цьогорічною прем’єрою – виставою “Він прийшов”. Три місяці два склади акторів на чолі з режисером Григорієм Шумейком працювали над драматургією Джона Бойнтона Прістлі, намагаючись перенести атмосферу промислово-буржуазної Англії початку XX ст. та перипетії соціальної драми, що відбувалася у той час, на заньківчанську сцену, і, врешті, презентували своє творіння.
     Виставу “Він прийшов” можна охарактеризувати як детективно-містично-психологічну історію. Щоправда, ці епітети потрібно давати з деякою натяжкою. Наче усі атрибути детективу є – розслідування самогубства юної дівчини, безкомпромісний і жорсткий інспектор Гуль (Юрій Хвостенко, Богдан Козак), який береться за цю справу, родина Берлігів, кожен із членів виявляється причетним до цієї трагедії... Та от більшість детективних “па” сюжету можна відгадати за крок, а то й два наперед... Чого не скажеш про містичні моменти. Вони з’являються як сніг у літній день – рідко, та мітко, безумовно, підсилюючи сюжет та перевертаючи його з ніг на голову, додаючи йому присмаку несподіванки, який заворожує і приклеює очі глядачів до сцени в очікуванні, що ж буде далі... Містика у ролі нечисленних “родзинок” вистави спрацювала, але її стержнем таки не стала.

      Ставку режисер і актори зробили, перш за все, на психологізм, внутрішню родинну і соціальну драму, інтонації, душевні переживання, протиріччя... І хоча цей психологізм прочитувався у грі акторів, він, швидше, злегка зачіпав поверхню душі глядачів, аніж перевертав її догори дригом. Вічні істини про те, що кожен крок несе за собою наслідки, і невеличке вчинене зло (хоча чи буває зло малим і великим?) може поламати комусь життя, стати цеглиною у фундаменті велетенської драми, були проголошеними зі сцени сентенціями, у правдивості яких по ходу вистави переконувалися її герої, а не тими висновками, які сам для себе робить глядач, проживши, а не просто переглянувши виставу.

      “Він прийшов” – вистава, побудована на антагонізмах. Протиставляються родина заможного підприємця Берлінга і бідна дівчина Єва, а на їхньому прикладі дві діаметрально протилежні соціальні групи, одна з яких за посередництва статків та суспільного впливу володарює, та інша, якій єдине, що залишається, – підкорятися. У штики один до одного стають два покоління: молоде (Шейла та Берлінги – Мирослава Солук, Марія Шумейко, Юрій Волинський та Дмитро Каршневич), яке, принаймні, готове визнавати власні помилки та вчитися на них, та старше (Артур і Сибіл Берлінги, до яких приєднується наречений Шейли Джеральд Кофт – Степан Глова, Олександр Кузьменко, Лідія Остринська, Ірина Швайківська, Андрій Сніцарчук, Олег Сікиринський) – настільки закостеніле у своїх егоїстичних життєвих позиціях, що роззирнутися і побачити далі власного носа для нього вище сил. Вища і безкомпромісна справедливість, втілена в образі інспектора Гуля та його словах: “Якщо ви будете чесні зі мною, я буду добрий з вами”, - конкурує із притаманному родині Берлінгів бажанню замовчати, недоговорити, викрутитися. Життєва позиція Артура Берлінга “Людина повинна займатися тільки своїми справами, піклуватися тільки про себе...” протиставляється позиції інспектора Гуля “Усі ми брати і сестри, які повинні ділитися всім. Коли вам нічого поділити, діліться своєю провиною...”. Навіть візуальне оформлення сцени – втілення антагонізму: вичурна панська домівка Берлінгів на тлі краєвиду прогресивного міста... Єдина перешкода на шляху до глядачів цих протиставлень, які сплітаються в єдину канву сюжету, – несконцентрованість подій на сцені. Якби ж ту драму, яку розігрують протягом трьох годин заньківчани (акторам тут потрібно віддати належне, бо роблять вони це професійно) втиснути у менший час, додати динаміки і позбавити моментів, коли герої по кілька разів перемелюють одну і ту ж ситуацію...