"Троє товаришів" у "часи тіней"

      Салют романтикам віддав минулими вихідними Національний академічний драматичний театр імені М. За­ньковецької, презентувавши першу в цьому театральному сезоні прем'єру - виставу "Троє товаришів" за мотивами Е.М. Ремарка.
Що цієї постановки (яку ще п'ять років тому замислив і зараз зреалізував режисер театру, заслужений діяч мистецтв України Вадим Сікорський) Львів дійсно чекав, засвідчила яскрава деталь: за кілька днів до прем'єри всі квитки на неї були розкуплені.
     Сценізувати твір, який не писався для сцени, - завжди надзавдання. Але воно ускладнюється, коли йдеться про твір хрестоматійний, який зумів стати настольною книгою для усього покоління (зокрема, шістдесятників). Ба більше - такий, який чимало хто і сьогодні називає серед своїх улюблених творів. Бо тема дружби, любові, того, чим людина готова заради цього пожертвувати, - вічна, як вічне світло, до якого прагнемо.
Відтак Вадим Сікорський собі не зрадив, взявши до постановки матеріал, який просто не мав шансів залишити глядача байдужим. Хоча мова саме про його прочитання Ремарка, його інтерпретацію "найтрагічнішого і найпринизливішого роману про людські взаємини за всю історію ХХ століття", його спробу вибудувати діалог навколо того, що його як режисера і як людину зараз хвилює.
     І ця розмова Вадиму Сікорському реально вдалася. Як вдалося стерти часові та географічні окреслення сюжету. А відтак уже бачимо не Німеччину кінця 20х років ХХ століття, а Україну, де багато хто зараз переживає "часи тіней, самотності, часи, коли ром стає особливо смачним", а разом із ними і чимало страхів. Для прикладу, страх звільнення з роботи ("бо раніше, коли тебе звільняли, ще якось можна було втриматися на плаву, а тепер за кожним звільненням стоїть прірва вічного безробіття"). Інакше кажучи, розмова про вічні цінності, які спроможні втримати нас на плаву, про людей, "котрі не здаються, а тому сильніші за свою долю" - саме та, яку, з огляду на реакцію залу, так потребує зараз сучасник.
     Історія трьох друзів (а йдеться про суботню прем'єру) - Роберта Локампфа (молодий актор Юрій Хвостенко у цій ролі, за задумом режисера, не має альтернативи), Отто Кестера та Готфріда Ленца (Ярослав Кіргач та Орест Огородник) й історія любові Локампфа та Патриції Гольман (Альбіна Сотникова), що у вимірі заньківчанської сцени розвиваються у художньому просторі, створеному народним художником України Мироном Кипріяном та під музику Івана Небесного, - тримають при собі. І тримають не лише сюжетно, а й тими сентенціями, які звучать зі сцени. Бо й справді: "Не треба ні про що питати, ні про що довідуватися - спробуйте просто бути щасливими". А це, попри всі внутрішні вагання, можливо. Адже "людина, котра не здається, сильніша за свою долю". Такими й будьмо!