Адреса театру

79008, м. Львів, вул. Лесі Українки,1

Камерна сцена

м. Львів, пр. Свободи, 26

Телефони

+38 (032) 235-55-83  (каса)

+38 (032) 235-67-62  (адміністрація)

Гамлет у гострому соусі Фото з вистави - Гамлет у гострому соусі

Брек - помічник – Д. Каршневич

Головна Новини Ремонт та реставрація Андрій Мацяк: «Під час кризи наші прибутки зростають...»

Андрій Мацяк: «Під час кризи наші прибутки зростають...»

11.09.2009

- Ви генеральний директор Національного театру ім. М. Заньковецької вже 13 років. Що змінилося у театрі за цей час?

- Коли мене призначили на посаду генерального директора, театр підпорядковувався обласній держадміністрації. Через півроку почалися такі випробування, яких до кінця життя не забуду. Заборгованість із зарплати - понад півроку, люди отримували в кращому разі 30-40 гривень щомісяця. Така ситуація тривала три-чотири роки. Влада просто не фінансувала театри. Нам казали: “Заробляйте на себе самі”. Деякі керівники пропонували: «Чому б вам не демонтувати крісла в залі театру, не поставити стільці, столики і зробити вар’єте. У вас такі красиві дівчатка, хай танцюють кан-кан...” Ми не дозволили собі жодного публічного протесту чи демонстрації, щоб не зашкодити репутації театру. Врешті, я запропонував перевести цю дискусію у суд, щоб цивілізовано розібратися в ситуації, і спровокував позов колективу театру на себе ж як на представника обласної ради. Так тривало до 2000 року, тоді нам врешті виплатили всю заборгованість. У цей час міністром культури стає Богдан Ступка, ми з ним знайомі з дитинства, жили в одній брамі... До нього я й поїхав і повідомив: “Театру гаплик, якщо не перевести його у підпорядкування Міністерства культури. Йому необхідне нормальне державне фінансування”. Коли це рішення було прийнято, все стабілізувалося.

За цей час театр зазнав важких кадрових і морально-психологічних втрат. Люди були виснажені дикою боротьбою. Запорукою того, що ми вистоїмо, було наше старше покоління. Та вийшов розрив між молоддю і ним. Середнє покоління пішло з театру, бо мусили рятувати свої родини... А ми маємо синдром “блокадного Ленінграда”: сушать сухарі - а раптом щось станеться. Раптом перестануть платити зарплату чи ще щось трапиться... Тому прихід молодих людей, вихованців Богдана Козака, Федора Стригуна – це вливання нової, свіжої крові до театру. Вони, не маючи цього синдрому, стабілізують ситуацію.

На сьогодні театр ставить таку кількість нових вистав, як жоден інший в Україні. І цей сезон – найкращий приклад цього. А все через те, що у нас є багато людей, які хочуть щось робити.

- Чи зачепила театр економічна криза?

- Дивна річ, під час кризи приходить більше глядачів. Наші прибутки, хоч вони й невеликі, але зростають. Цьому сприяють реклама, мобільність творчого складу, виїзди, розумне поєднання касовості вистав з одного боку і творчих моментів з іншого. Цьогоріч ми вперше за останні роки не отримали з бюджету жодної копійки на постановки і на гастролі. Але ми і без цього даємо собі раду і готуємо нові прем’єри. Звісно, хотілося б трішки кращого убранства для вистав, бо глядачі люблять багаті декорації. “Дама з камеліями”, фінансована Міністерством культури, вирізняється багатством костюмів і убранством сцени. Але й ті вистави, на яких ми змушені були економити, виглядають не гірше.

- Цьогоріч театр порадував дванадцятьма прем’єрами. Наступного року плануєте побити цей рекорд?

- Боюся перетворити театр на конвеєр. Найголовніше - не переступити межу, відчути, коли починаємо заганяти ситуацію. Треба думати, в першу чергу, про якість, а вже потім про швидкість. Можу пообіцяти, що у цьому сезоні випустимо прем’єр десь на тому рівні, що й цьогоріч, може, трошечки менше. Навряд чи більше, бо ми вже дійшли до кількісної межі, переступати якої не варто. У цьому сезоні було багато різнопланових вистав. Молодіжна “Два дні... Дві ночі”, мелодрама “Три ідеальні подружжя”, презентабельна “Дама з камеліями”, експериментальна “Історія коня”. “Бояриня” – дань Лесі Українці, “Одруження” – Гоголю, “Розповідь незнайомого” – Антону Чехову. “Сміх Лангусти” ми зробили для нашої улюблениці, корифея сцени Любові Каганової. “Криза” - робота Ореста Огородника, молодого актора, який написав і під керівництвом Стригуна поставив цю виставу. А ще є “Варшавська мелодія”, “Любов і сльози”, “Божевільна”.

Уже готуємо прем’єру, з якої стартуватимемо у новому сезоні - “Три товариші” за Ремарком, режисер Вадим Сікорський. Федір Стригун планує поставити до свого 70-ліття “Сватання на Гончарівці”. У вересні у нашого корифея Олександра Гринька ювілей - 90 років. Готуємо його творчий вечір.

- Чуток навколо ремонту Театру ім. М. Заньковецької безліч. А як ситуація виглядає на практиці?

- Є розпорядження Кабінету Міністрів, яким розписано приблизний графік робіт та кількість коштів. Ремонт, на який має бути виділено 374 мільйони 270 тисяч гривень, мав би остаточно завершитися у 2015 році. Але це розпорядження не виконується! Цього року буде виділено півтора мільйона, з яких майже все піде на проектні роботи. Шукаємо генерального проектувальника. Але й проектувати складно, бо, щоб збільшити “театральну площу” (ми лише на 50 відсотків забезпечені технічними площами), необхідно відселити певну кількість мешканців. Коштів на це не виділяють.

Ми спілкуємося із усіма гілками влади, тиснемо на кого можемо, щоб у бюджет на наступний рік окремим рядком були закладені кошти на наш театр. Шукаємо спонсорів, розмовляємо з цього приводу з нашими польськими, австрійськими колегами.

Мені як директорові театру найважливіше, щоб колектив був нагодований, щоб були заплачені комунальні платежі і щоб ніде нічого не впало.

- Що буде з колективом, коли театр доведеться закрити на капітальний ремонт?

- Рано чи пізно театр зіткнеться з цією проблемою. І річ не в тому, щоб колектив вийшов з театру, а в тому, щоб він у нього повернувся. Для цього повинні достеменно знати, скільки, з точністю до дня, триватиме ремонт приміщень, має бути гарантовано фінансування всіх робіт, щоб ремонт не затягнувся на невизначений термін чи не заморозився.

Ми провели переговори із палацами культури, розташованими у центрі. Але жоден з них не може нас прийняти, оскільки для цього їм потрібно зупинити власну діяльність. Наразі єдиний варіант - Палац культури заводу ЛОРТА. Він майже не задіяний, і готовий прийняти нас орієнтовно на два роки ремонту. Але це станеться не раніше, ніж я зможу дати колективу всі гарантії своєчасного повернення “додому”.

Довідка «Леополіса»
Андрій Мацяк закінчив акторський факультет Київського театрального інституту імені Карпенка-Карого. Починав у Львівському ляльковому театрі. Працював шість років на сцені заньківчан. Один із засновників театру-студії, а нині Львівського академічного театру ім. Леся Курбаса. Повернувшись до “заньківчан”, спочатку працював головним адміністратором, а з 1996 року став генеральним директором театру. Вважає, що “це правило нехорошого тону, коли колишній актор, нинішній директор, починає поєднувати ці заняття. Це пахне провінційністю. Це два різні способи мислення, і я мушу стати на горло своїй акторській пісні. Це остаточне рішення до кінця життя”.

«Високий замок» 9 липня 2009 року
Оксана ЗЬОБРО

2009-2024 ТЕАТР імені Марії Заньковецької
ЗАПРОШУЄМО ДО СПІВПРАЦІ!
Сайт створено в
REKLAMA.LVIV.UA