Тріумфальна жінка

        З одного боку маємо іронію, з другого - мелодраму з поєднанням випадкових збігів, контроверсійних обставин, перебільшенням пристрастей і драматичних ефектів. Кожного, хто ще не дивився вистави, одразу хочу застерегти: зверніть увагу на її жанрову ознаку, і саме за цією - не просто драма, бундючно серйозна, це, все ж, іронічна мелодрама, що й повинно налаштувати вас на трохи іронічний лад, дати простір уяві і доброму настрою.
         Вистава схожа на айсберг, найбільша частина якого схована від людського ока. Вже в кінці ота прихована частина виринає і розбиває усе довкола: судді стають винуватцями, винуватиці - суддями. Праведники і грішники міняються місцями, і стає зрозумілим те, заради чого усе це задумувалося. У творі - глибокий трагізм жінки, яка не знала і ніколи не зазнає радощів материнства. Може, інша і не робила б собі з цього біди, занурившись у мистецтво чи якісь інші житейські клопоти, але Лідуня Мотринюк, натура пристрасна, ніколи не примириться зі своєю долею, і саме ця непримиренність штовхає її на вчинки, яких вона ніколи б не здійснила, реалізувавши своє материнське начало. Побутово-міщанська мораль батьків переламала життя доньки, якій не дозволили народити у сімнадцять років позашлюбну дитину, до смерті налякавши громадським осудом. Ох, ця громада! Вона здатна переламати хребта ще не народженому лошаті, і часто робить це, а ще частіше - просто намагаються, зовсім не лихі люди. Вони чесні і прості, сповідують свою життєву філософію, котра велить не плямувати честі родини. З цієї філософії, зрештою, народилася вистава.
         Від початку і до кінця вона сповнена великої психо-емоційної напруги, а ще, в ній чується потужна енергетика, ядром якої є добро.
    

Віктор Палинський
 голова інформцентру
Львівської організації Спілки письменників України, 2002 рік