Історія коня

         Жив у провінційному конюшому дворі один кінь. Він, рябий мерин, виділявся серед інших старістю та незвичною породою. Через це молоді та енергійні коні кривдили його як тільки могли, а він мусив терпіти і триматись осторонь. Але одного дня стара кобила впізнала у ньому того, поряд із ким проминули її молоді роки – це був Холстомер по-вуличному, йому за чистотою крові не було коня рівного у світі…

          У минулому він не пригадав жодної істоти, якій би зробив щось недобре. Радість перших моментів пізнання світу, дружби, любові завжди йшли поряд із стусанами, муками та зрадою. Здавалося б, це абсурд: у тому, що на його тілі намальовані чудернацькі плями – він не винен. Чому тоді йому цього не пробачає ніхто – ні коні, ні люди?
          Вистава, власне, не про коня. Про нас, людей, про нашу долю, любов, життя…
          Актори легко переходять з пристрасті у пристрасть, ведучи за собою глядача, що затамував подих від несподіваного драматизму ситуацій. Глядач легко прочитає авторську метафору, впізнавши в Холстомєрі себе.
          Вистава підкреслює вічну істину: життя – несправедливе та жорстоке, лише на мить забарвлене щастям, і ми не маємо права знати – чому воно саме так…