Адреса театру

79008, м. Львів, вул. Лесі Українки,1

Камерна сцена

м. Львів, пр. Свободи, 26

Телефони

+38 (032) 235-55-83  (каса)

+38 (032) 235-67-62  (адміністрація)

Небилиці про Івана... Фото з вистави - Небилиці про Івана...

фото з вистави

Головна Новини Інтерв`ю "Щоб написати цей твір, мусив стати жінкою"

"Щоб написати цей твір, мусив стати жінкою"

25.05.2012

         Письменник Валерій Шевчук ділиться з "Поглядом" враженнями від прем'єри свого твору на сцені театру ім. Марії Заньковецької
     Немає нічого вічного під сонцем, усе минає, усе змиває вода життя. Усі негаразди, турботи, трагедії і сумніви, клопоти і маленькі людські щастя – ніщо не вічне під цим потоком. Хіба саме життя, що не перестає бити джерелом. "Вода життя" – остання прем'єра цього сезону в театрі ім. М. Заньковецької. І прем'єра, напевне, символічна, бо у своєму фіналі ставить три крапки. Мовляв, далі буде. Постановка "заньківчан" за твором відомого українського письменника, лауреата Шевченківської премії України Валерія Шевчука відтепер надовго отримає прописку в діючому репертуарі театру. Своєю чергою, автор надзвичайно задоволений тим, що його твір поставили саме "заньківчани". Чим цікава ця вистава та чому для написання цього твору Валерію Шевчуку довелося перевтілюватись в жінку, читайте в матеріалі "Погляду".
    Ось він, головний герой – талановитий піаніст, денді, завсідник усіх богемних тусовок міста. Його оточує цікаве товариство, він завжди в центрі уваги, навколо нього багато жінок. Але приходить час і весь блиск міського життя перетворюється на одну велику пустку. У пошуках себе герой повертається до рідного дому, в якому вже давно нема батьків, а живуть лише… семеро самотніх тіток! У кожної своя життєва драма, свої біди і болячки. Ці жінки вже давно ув'язнені у власному домі, їхні життя добігають кінця. Єдиний племінник – одна світла надія продовження їхнього роду, можливість побавити нехай не своїх, але внуків. Та як утовкмачити молодому гульвісі зупинитись і створити сім'ю? Справа нелегка, але всімох вирішується набагато ефективніше. Як автору спало на думку закрутити такий неймовірний сюжет, читайте далі.
       – Пане Валерію, скажіть, будь ласка, чи сподобалася вам постановка?
   – На мою думку, постановка мого твору вдалася. Режисерові вистави Григорію Шумейко вдалося повністю передати задум мого твору, а це, я вважаю, – найголовніше. Постановка вийшла цікавою, натхненною, від акторів так і віяло почуттями і пристрастю. І це, напевне, відчули всі глядачі, навіть в останніх рядах. Мені було важливо, аби за різними театральними прийомами не втратилась, не розсіялась концепція твору, аби думки та ідеї, ніби й ті самі, не подали в іншому світлі. На щастя, ми з режисером, напевне, відчуваємо це все на одному рівні, тому я дуже задоволений.
     – А чи помітили якісь конкретні відмінності між постановкою і літературним твором? Можливо, маєте щодо цього певні зауваження?
     – Відмінності завжди є, оскільки режисер творить вже на основі мого твору. Я творю літературу, а режисер – театр. І в цьому є суттєва різниця. Для режисера література – лише основа, відправний пункт для створення власного театрального свята, тоді як для мене, література – кінцевий пункт призначення. І тут, погодьтеся, різниця таки буде. Щодо зауважень, можу сказати, що є певні технічні промахи, можливо, щось потрібно було пропрацювати детальніше. Але це настільки несуттєво для загального враження, що уваги не потребує. Я сидів у залі і спостерігав за публікою. Глядачі були повні уваги, їм було цікаво, що ж буде далі, яких обертів наберуть події. Я бачив, як історія їх затягує, як вони співпереживають героям твору, як їм може інколи болять власні, побачені на сцені жалі. Ось головний критерій, як моєї роботи, так і роботи режисера. Спектакль вдався, і це головне.
  – Ця історія просто вражає калейдоскопом настільки різних жіночих характерів. У кожної своя, особлива доля, свій колорит, яскравий темперамент. Звідки брали матеріал для створення стількох жіночих образів?
    – Коли писав цей твір, довелося бути не лише чоловіком, а й жінкою. Без цього внутрішнього перевтілення мені, напевне, не вдалося б так детально промалювати душу жінки, відчути її зсередини. А тут стільки героїнь, стільки різних характерів. Довелося приміряти на собі образ кожної з них –  і богомільної Люди, і хазяйновитої Насті, і ура-комуністки Броньки… Таки мусив на трохи стати жінкою, і у своїй голові влаштувати маленький театр зі зміною ролей (сміється).
 – Чому для постановки цього твору обрали театр ім. Марії Заньковецької?
    –  О, нас із театром об'єднує багаторічна дружба, і навіть міцні родинні зв'язки. Ось стоїть моя рідна кума (сміється), а там – кум. Та зрозуміло, що це не є головним критерієм моєї співпраці з театром ім. М. Заньковецької. Окрім дружби та поваги, я завжди високо оцінював професійні можливості цього театру, його чудових акторів, талановитих режисерів. Також мені завжди була близькою загальна концепція роботи театру. Не всі мої твори можна перенести на сцену, а цей вдалося. На мою думку, прем'єра постановки "Вода життя" стала справжнім успіхом. Щиро сподіваюся, що львів'яни та гості міста оцінять нашу співпрацю з театром, проникнуть у проблеми героїв мого твору, які, я не сумніваюсь, перекликаються з внутрішніми проблемами кожного. Дійсно, ніщо не вічне, усе змиє вода життя. І лише саме життя залишається тією найвищою цінністю, на яку не посягне жодна сила.
 Галина Чоп 
Газета "Новий Погляд" від 25.05.2012

2009-2018 ТЕАТР імені Марії Заньковецької
ЗАПРОШУЄМО ДО СПІВПРАЦІ!
Сайт створено в
REKLAMA.LVIV.UA