Врятувати скарб графа Скарбека

    – Головним інвестором проекту будівництва театру став підприємець-меценат граф Станіслав Скарбек. Тоді він вкладав у будівництво досить великі суми, закладав під позику власні маєтки і не помилився. Пане Андрію, чому тепер, на Вашу думку, ніхто не горить бажанням фінансувати ремонтно-реставраційні роботи в театрі?

    – Ситуація, яку маємо, є загальним станом суспільства, що деградує! В Україні нині не будують нові поліклініки, лікарні, садочки та бібліотеки. Чи за роки незалежності в Україні збудували бодай один новий театр, філармонію чи потужний концертний зал? Ні! Натомість є гроші на будівництво супермаркетів та розважальних нічних клубів. Чому? Бо це приносить швидкі прибутки. Також модно вкладати гроші у футбол і аж ніяк, на жаль, не у театр… Однозначно, що нині не знайдеться такої людини, як граф Станіслав Скарбек. Звісно, ми можемо трохи назбирати грошей, але певен – перше слово щодо фінансування робіт має сказати держава. Тоді зрушиться суспільство, поляки, австрійці, тоді зможемо розмовляти з різними фондами. Загалом той стан театру, який зараз бачимо, це бездіяльність влади усіх часів без винятку.

     – Генеральним директором театру ім. М. Заньковецької працюю вже 16 років. За цей час підготував документи не на одне розпорядження Кабінету Міністрів, були тисячі (!) звернень до різних інстанцій. Були доручення президента Віктора Ющенка, розпорядження кількох прем’єр-міністрів… Отож, до 2009 р. ми отримували 1,5-2 млн грн щороку, і це давало нам можливість призупинити руйнівні процеси. Тим часом за останні півтора року держава не дала театрові жодної копійки на будь-які роботи! І це при тому, що ми заборгували нашим проектантам уже майже 2 млн грн. 

      Ані за гроші міста, ані Львівської області, ані субвенцій з держбюджету не вдасться довести будівлю театру до ладу. Конче потрібна окрема довготермінова спеціальна державна програма для ремонту та реставрації будівлі впродовж наступних  кількох років.

     Ще один специфічний момент ремонтно-реставраційних робіт – мусить бути абсолютний спокій в економіці та політиці! Театр не має права бути розмінною монетою. Питання театру ім. М. Заньковецької активно виникає під час виборчої кампанії – коли треба провести зустрічі й пообіцяти, що ми будемо ремонтувати театр. Згодом те, що обіцяли, звісно, забувають… 

     У нашому театрі побували всі президенти України. Усі шукали допомоги у цих стінах. Увесь політичний бомонд демократичного спрямування побував тут, але маємо відписки і більше нічого… 

     – Львівщину у парламенті представляють кілька депутатів. Прошу сказати, чи вони лобіювали питання реконструкції театру? Чи, скажімо, самі зверталися до вас із запитанням, яка допомога потрібна?

    – Навпаки – це ми неодноразово зверталися до них. Апелювали з нашою проблемою не лише до львівських народних обранців. Але допомоги жодної так і не отримали.… Все якісь банальні відписки... 

Відселити 43 квартири 

    – Як відомо, проблеми реконструкції театру зводяться не лише до грошей. Почати роботи можна буде лише після відселення усіх мешканців, які живуть у будівлі театру. Як зараз виглядає ситуація з цим питання? Чи щось нарешті зрушилося з місця? 

     – О, це одна з нага­ль­них проблем! Задля проведення ремонтно-реставраційних робіт із театру потрібно відселити мешканців. Були й відповідні розпорядження Кабміну, де передбачали кошти на відселення, але віз і нині там… Зазначу, що й досі у Львові не всі знають, що театр ім. М. Зань­ковецької забезпечений площами лише на 49% від потреби. Скажімо, розмовляючи з керівниками різних відомств у Львові чи головами  депутатських комісій міськради, зрозумів, що  вони навіть не знають, що у всій споруді театр займає лише 49% площі, а 51% – це міська комунальна власність, себто приватизовані помешкання, які до нас відношення не мають! Так, нам бракує приміщень. Зокрема, у наших гримувальних замість чотирьох акторів є сім-вісім осіб… 

     Нас цікавить відселення мешканців із 43 квартир (мова про 3-4 поверхи). Це ті помешкання, які перебувають у зоні театру. Відповідно, потрібно гроші на придбання житла. Цих коштів (а це мільйони) наразі немає. Будемо зустрічатися з депутатами міськради, яким хочемо запропонувати певні механізми. Звісно, тут потрібна воля мера Львова та депутатського корпусу, щоб виділити земельну ділянку на будівництво будинку, куди б можна було відселити мешканців.

 – На Вашу думку, іноземний інвестор міг би допомогти з реконструкцією чи ні? Чи взагалі розглядали це питання?

     – Так, міг би допомогти. Звісно, спочатку треба створити необхідні умови, щоб показати іноземному інвесторові, що держава зробила перший крок. Спочатку треба виконати проектні роботи, пройти експертизу, відселити  мешканців. Особисто я наразі з якимось певним інвестором не спілкувався, але розмовляв з депутатами з Франції та Австрії, які готові були б долучитися до процесу, зокрема вийти на Євросоюз. У справі реконструкції театру не можливо обійтися без іноземних фахівців, зокрема, з Польщі, Німеччини, Австрії та Франції. Їхні спеціалісти обізнані з передовими новітніми технологіями, які можуть нам конче знадобитися.

    – Богдан Сильвестрович є головою наглядової ради театру ім. Заньковецької. Він готовий піти зі мною та Федором Стригуном до будь-кого та будь-куди у владних кабінетах. З іншого боку, тут є конфлікт інтересів, бо знаю, що йому треба спочатку добудувати камерну сцену Київського національного академічного драматичного театру ім. І. Франка, де він є художнім керівником.