"Фран­цу­зи ці­кав­лять­ся ук­ра­їнсь­кою куль­ту­рою"

    Ук­ра­їнсь­ка і фран­цузь­ка куль­ту­ри ма­ють дав­ню, май­же ти­ся­чо­літ­ню, тра­ди­цію спіль­но­го ді­а­ло­гу. Сво­го ча­су донь­ка Ярос­ла­ва Муд­ро­го – Ан­на, ста­ла ко­ро­ле­вою Фран­ції. Її осо­бу фран­цу­зи по­ва­жа­ють і пам­'я­та­ють досі, ад­же са­ме ки­ївсь­ка княж­на да­ла по­ча­ток ро­до­во­ду, май­же 30-ом фран­цузь­ким ко­ро­лям.  Сво­єю чер­гою фран­цузь­ка куль­ту­ра упродовж сто­літь бу­ла за­ко­но­да­ви­цею мо­ди у всій Єв­ро­пі, що не мог­ло не поз­на­чи­тись на роз­вит­ку й ук­ра­їнсь­кої лі­те­ра­ту­ри. Куль­тур­ний ді­а­лог, роз­по­ча­тий ти­ся­чо­літ­тя то­му, три­ває дони­ні. Цьо­го ра­зу він зву­чав че­рез Шев­чен­ківсь­ке сло­во, яке при­вез­ли до Па­ри­жу львівсь­кі "зань­ків­ча­ни". Як зус­трі­ча­ли один із кра­щих ук­ра­їнсь­ких те­ат­рів у Фран­ції і з яки­ми емо­ці­я­ми по­вер­ну­ли­ся те­ат­ра­ли до­до­му, роз­по­ві­дає пред­став­ник львівсь­кої де­ле­га­ції, на­род­ний ар­тист Бог­дан Ко­зак

– Па­не Бог­да­не, роз­ка­жіть, будь лас­ка, про ва­шу по­їз­дку. Як вас прий­ня­ли в Па­ри­жі?

   – Ми при­ї­ха­ли на зап­ро­шен­ня Ін­фор­ма­цій­но-куль­тур­но­го цен­тру при по­соль­стві Ук­ра­ї­ни у Фран­ції в рам­ках від­зна­чен­ня 150-ї річ­ни­ці від дня смер­ті Та­ра­са Шев­чен­ка. З ор­га­ні­за­ці­єю ці­єї по­їз­дки нам до­по­ма­га­ли ба­га­то лю­дей. Зок­ре­ма, хо­чу зразу ж по­дя­ку­ва­ти на­шо­му ме­це­на­ту, ко­ли­шньо­му зань­ків­ча­ни­ну, а те­пер вже гро­ма­дя­ни­ну Фран­ції, Оле­гу Ко­ва­лю, зу­сил­ля­ми яко­го ми ор­га­ні­зу­ва­ли не­за­бут­ні па­ризь­кі ве­чо­ри з шев­чен­ківсь­ким "Пос­ла­ні­єм". А от Ін­фор­ма­цій­но-куль­тур­ний центр, зок­ре­ма йо­го ке­рів­ник Олег Яцен­ківсь­кий, до­по­міг нам із при­мі­щен­ням. Ми вис­ту­па­ли у ве­ли­чез­но­му три­по­вер­хо­во­му бу­дин­ку в цен­трі Па­ри­жу, який сво­го ча­су по­пу­ляр­на ак­тор­ка Ро­мі Шнай­дер по­да­ру­ва­ла Але­ну Де­ло­ну на знак сво­го ко­хан­ня. У цьо­му бу­дин­ку є не­ве­ли­кий кон­цер­тний зал, де ми і вис­ту­па­ли. Ду­же при­єм­но, що цьо­го ве­чо­ра до нас прий­шли не тіль­ки пред­став­ни­ки ук­ра­їнсь­кої гро­ма­ди у Фран­ції, а й са­мі фран­цу­зи, зок­ре­ма, на­шою гос­тею бу­ла дру­жи­на ко­ли­шньо­го пос­ла Фран­ції в Ук­ра­ї­ні, а та­кож де­я­кі офі­цій­ні па­ризь­кі пред­став­ни­ки. Я був зво­ру­ше­ний тим, як нас прий­няв зал. Де­я­кі лю­ди пла­ка­ли, біль­шість під­хо­ди­ли піс­ля кон­цер­ту і дя­ку­ва­ли. До ре­чі, піс­ля вис­ту­пу, на ор­га­ні­зо­ва­но­му фур­ше­ті, в роз­палі між­на­ці­о­наль­но­го спіл­ку­ван­ня, ми по­ча­ли спі­ва­ти ук­ра­їнсь­кі піс­ні, що ди­во­виж­но всіх об­'єд­на­ло, а на­шим ко­лиш­нім гро­ма­дя­нам по­да­ру­ва­ло час­тин­ку рід­ної зем­лі.

    – Ви да­ли ли­ше один кон­церт?

    – На зап­ро­шен­ня о. Ми­хай­ла Ро­ма­ню­ка, па­ро­ха гре­ко-ка­то­лиць­кої цер­кви в Па­ри­жі, ми про­чи­та­ли Шев­чен­ко­ве "Пос­ла­ніє" піс­ля Служ­би Бо­жої у йо­го хра­мі. Це був не­за­бут­ній вис­туп: Па­риж, сер­це Фран­ції, а я чи­таю вір­ші Шев­чен­ка в ук­ра­їнсь­кій цер­кві, по­за­ду ме­не – іко­нос­тас, а спе­ре­ду – ук­ра­їнсь­ка гро­ма­да в Па­ри­жі. Тут Шев­чен­ко зву­чав, як про­рок, який пов­чає, зак­ли­кає, нас­тав­ляє. Чи­тан­ня три­ва­ло май­же го­ди­ну, а піс­ля цьо­го до нас під­хо­ди­ли ба­га­то лю­дей, роз­пи­ту­ва­ли, дя­ку­ва­ли, бра­ли ав­тог­ра­фи. Між вис­ту­па­ми ми та­кож ско­рис­та­ли­ся на­го­дою від­ві­да­ти мо­ги­лу Си­мо­на Пет­лю­ри, а та­кож міс­теч­ко і мо­нас­тир, в яко­му жи­ла ко­ро­ле­ва Ан­на Ярос­лав­на. Ре­зи­ден­ці­єю ки­ївсь­кої кня­ги­ні бу­ло міс­теч­ко Сан­ліс, що розташоване під Па­ри­жем. На од­но­му з май­да­нів міс­та си­ла­ми ук­ра­їнсь­кої гро­ма­ди спо­ру­ди­ли ду­же гар­ний пам­'ят­ник Ан­ні Ярос­лав­ні, який під­пи­са­ний ук­ра­їнсь­кою і фран­цузь­кою мо­ва­ми. Під час по­їз­дки я вкот­ре пе­ре­ко­нав­ся, що у Фран­ції зна­ють про Ук­ра­ї­ну, ша­ну­ють свою ко­ро­ле­ву і без­пе­реч­но люб­лять Шев­чен­ка.

     – Ви впер­ше від­ві­да­ли Фран­цію з шев­чен­ківсь­ким тво­ром?

     – З шев­чен­ківсь­ким – упер­ше, хо­ча спів­пра­ця на­шо­го те­ат­ру з ці­єю кра­ї­ною не є но­вою. Я ду­маю, що ми зу­мі­ли за­ці­ка­ви­ти гля­да­ча, спо­ді­ва­є­мо­ся на по­даль­шу плід­ну спів­пра­цю, а та­кож на пос­тій­ний куль­тур­ний ді­а­лог. Зок­ре­ма, і че­рез п'є­си фран­цузь­ких ав­то­рів, які від­буваються на сце­ні те­ат­ру ім. М. Зань­ко­вець­кої.

    – У 2014 ро­ці Ук­ра­ї­на і світ від­зна­ча­ти­муть 200-річ­чя від дня на­род­жен­ня Ве­ли­ко­го Коб­за­ря. Ок­рім за­хо­дів, які від­бу­ва­ти­муть­ся на Бать­ків­щи­ні Шев­чен­ка, бу­дуть про­во­ди­ти чис­лен­ні за­хо­ди і по­за її ме­жа­ми. Чи го­ту­є­те щось з ці­єї на­го­ди? По­год­жу­є­тесь, що це ство­рить но­ву хви­лю за­ці­кав­лен­ня Шев­чен­ком, зок­ре­ма, і у Фран­ції?

      – До ці­єї зна­мен­ної да­ти го­ту­є­мо­ся не ли­ше ми, а й ці­ла Ук­ра­ї­на, ад­же це дій­сно зна­мен­на да­та в іс­то­рії на­шо­го на­ро­ду. Що­до хви­лі за­ці­кав­лен­ня… Я вва­жаю, що весь світ від­зна­ча­ти­ме 200-річ­чя від дня на­род­жен­ня Шев­чен­ка за рі­шен­ням всес­ві­тньої ор­га­ні­за­ції ЮНЕС­КО. Ве­ли­ко­го Коб­за­ря знає увесь світ, а фран­цу­зи, як куль­тур­на на­ція, не мо­жуть не ці­ка­ви­ти­ся пос­тат­тю сві­то­во­го мас­шта­бу. На моє пе­ре­ко­нан­ня за­хо­ди з на­го­ди річ­ни­ці від дня на­род­жен­ня Та­ра­са Шев­чен­ка бу­дуть до­во­лі мас­штаб­ни­ми, та­кож зав­дя­ки ро­бо­ті Ін­фор­ма­цій­но-куль­тур­но­го цен­тру при по­соль­стві Ук­ра­ї­ни у Фран­ції.

     – Як ві­доб­ра­жа­єть­ся в те­ат­рі ук­ра­їнсь­ко-фран­цузь­кий ді­а­лог?

     – На ук­ра­їнсь­кій сце­ні фран­цузь­ка дра­ма­тур­гія є ду­же по­пу­ляр­ною – у те­ат­рах ус­піш­но став­лять як кла­сич­ні, так і су­час­ні фран­цузь­кі тво­ри. Сво­єю чер­гою, ук­ра­їнсь­кій дра­ма­тур­гії ще пот­ріб­но під­рос­ти, аби за­ці­ка­ви­ти ви­баг­ли­во­го фран­цузь­ко­го гля­да­ча. Та най­важ­ли­ві­шим для нас за­ли­ша­єть­ся те, що цей ді­а­лог три­ває, чи то у тво­рах Шев­чен­ка, чи в ко­ме­ді­ях Мо­льє­ра. Ад­же Шев­чен­ко­ве "…і чу­жо­му на­у­чай­тесь, і сво­го не цу­рай­тесь" ак­ту­аль­не не ли­ше для ук­ра­їн­ців, а й для всіх на­ро­дів сві­ту.