Головна Новини Інтерв`ю Театр як еліксир життя

Театр як еліксир життя

10.02.2010

      “Усі люди з дитинства бавляться в театр, тільки одні вибирають акторство за фах, а інші – ні. Я була королевою на сцені і, вважаю, є нею в житті”, – висловилася в одному з інтерв’ю народна артистка України, акторка Львів­ського національного драматичного театру ім. Марії Заньковецької, режисер, педагог і направду королева сцени Таїсія Литвиненко, яка 10 лютого відсвяткує своє 75-річчя.

Ювілей театральний корифей відзначить у порівняно незвичному амплуа – Таїсія Йосипівна для камерної сцени театру готує постановку вистави за п’єсою Леопольда фон Захера-Мазоха “Венера в хутрі”.

Справжня жінка тримається на трьох китах: любов батьків, правильна професія та чоловік

На жаль, не кожна представниця слабкої статі вміє вберегти в собі жінку до такого поважного віку. Ще частіше акторки перестають бути актрисами, коли їх “перекидають” на старші ролі. Пані Литвиненко ж зуміла залишитися справжньою жінкою й на буденній землі й на небесній сцені. Свого часу вона зізналася, що справжня жінка починається із трьох речей: вона повинна бути “вилеліяною” дитиною в сім’ї; вибрати професію, яка відповідала б їй якнайбільше; і… знайти мужчину, який сприйматиме жінку як королеву.

Сьогодні за плечима акторки – понад вісім десятків ролей у найкращих зразках зарубіжної та української театральної класики (“Украдене щастя”, “Візит літньої пані”, “Оргія”, “Дама з камеліями”, “Сільва”...), фільми, які давно стали класикою українського кіно (“Назар Стодоля”, “Максим Перепелиця”, “Штепсель женить Тарапуньку”, “Григорій Сковорода”, “За двома зайцями”, “Вавилон ХХ”). Їй пощастило зіграти з найкращими акторами Радянського Союзу (Броніславом Брондуковим, Леонідом Биковим, Єфимом Березіним та іншими), а також узятися за режисуру найкращих зразків світової класики (“Три любові”, “Суботня вечеря”, “Варшав­ська мелодія”, “Завчасна паморозь”…). Як зауважує пані Литвиненко-режисер, сьогодні, на жаль, немає достатньо хороших акторів, хорошої режисури, бо насамперед немає особистостей.

Таїсія Йосипівна пригадує, що з дитинства усвідомлювала, що хоче бути артисткою: у школі багато танцювала (зокрема танго та вальс), читала вірші, а душа не могла існувати без пісні. Однак батьки прорекли: “Будеш учителькою!” Тася вступила в педагогічний інститут, провчилася рік і... втекла в театральний: “Я побачила вивіску “Театральний інститут” і пішла туди. Пішла так, щоб ніхто не знав. Назбирала суниць, продала їх на базарі на Подолі і з кошичком у руках пішла в університет”. Проте нині таки довелося повернутися до педагогічної праці: Таїсія Йосипівна обій­має посаду доцента на факультеті культури та мистецтва Франкового університету.

Іще до початку навчання, пригадує ювілярка, прийшли перші успіхи. Незадовго після вступних іспитів Таю Литвиненко затвердили на роль Галі в “Назарі Стодолі”, відтак, навчаючись на першому курсі театрального інституту, вона вже була кінозіркою. Плакатами з її фотографіями був обклеєний увесь Хрещатик. Так сільська дівчина з Подолля стала знаменитою.

Коли працювала в Запоріжжі – Стригун був чоловіком Литвиненко...

Незадовго після того Тася зустрілася зі своїм коханням – Федором Стригуном, нині художнім керівником театру

Іще раз доля звела їх у театральному інституті, а згодом – на сцені Запорізького театру. “Спочатку я ніяк не пов’язувала із собою те, що, коли підходила до нього, він німів – усе ж таки не знала, що була тією, про яку він мріяв. А коли правда розкрилася, почалося...” – пригадує щаслива жінка. У пані Литвиненко тоді вже був пер­вісток Юра. Її перший чоловік у Запоріжжі бував періодично – поставив виставу і назад у Київ, звідки був родом і де жила його рідня. Як згадує Таїсія Йосипів­на: “Мене з Києва він то забрав, а сам із ним так і ніколи не розстався”. Невдовзі пара розлучилася і Тася вийшла заміж за Федора Стригуна.

1965 року щасливе подружжя переїхало у Львів. Акторка пригадує: “Коли ми з ним працювали в Запорізькому театрі, Стригун був чоловіком Литвиненко, а коли ми при­йшли сюди, я стала дружиною Стригуна”.

Сьогодні на всілякі запитання на кшталт, як ділить спільну творчу кухню з чоловіком, Таїсія Йосипівна лише щасливо усміхається: “Взагалі прекрасно, коли двоє людей працюють разом 24 години на добу. Хоча це велике випробування на стійкість стосунків. Вважаю, тільки тоді треба виходити заміж, коли переконаєш­ся, що можеш перебувати разом із людиною стільки часу, що вона тебе не дратує, а навпаки – почуваєшся поруч із нею затишно. Велике щастя, що я маю Федора, що ми зустрілися, пройшли і йдемо такий довгий життєвий шлях і сповнені однією спільною справою. Я щаслива людина, бо мені поталанило і з чоловіком, і з митцем в одній особі. І навіть не знаю, де його більше люблю – чи коли він у житті, чи коли на сцені. Бо коли бачу, як він грає, то до любові додається ще й величезна гордість: оцей самобутній актор – мій чоловік. Люблю його як партнера, хоча він – вередливий, вимагає, аби все було чітко, а я люблю плавати, імпровізувати”.

Про дзеркала, душу, вік та еліксир молодості

Королева театру твердо переконана, що кожен вік по-своєму прекрасний і навіть для акторки інша вікова категорія відкриває нові обрії. “Тепер мені не треба нікому доводити, що я талановита, поспішати, наздоганяти когось у роботі. А колись було трагедією, якщо вивішують розклад ролей, а ти не знаходиш себе в цьому списку. Актрисам не давай зарплати, не давай їсти – дай роль. Я рано зіграла маму. Тетяна Магар у тридцять п’ять років дала мені Кайдашиху. Тепер розвиваю себе як режисер, і ті ролі, які таки не встигла зіграти (а їх справді ще дуже багато), втілюю у своїх учнях. Сама пишу п’єси, сценарії. Фантазія в мене кипить. Треба поспішати і не витрачати себе на дурниці, на плітки, на зло. Життя прекрасне, єдине і дуже швидко біжить, тому треба встигнути максимально використати свій талант”, – розповіла пані Литвиненко.

На всі запитання про таку чудову форму, акторка таємничо розповідає: “Я дуже люблю дзеркала. У мене в сумці, на кухні, у спальні у всіх шафах дзеркала, трюмо, три дзеркала у ванні, і я не бачу, як я старію... Коли людина довго не бачить себе, то потім помічає зміни... Актриса повинна підтримувати фізичну форму. Я не кажу вже про духовну, бо це, звісно, насамперед. Актриса – це передусім уміння сказати собі: “Я можу!”

А ще, саме театр акторка називає своїм еліксиром молодості, адже саме тут провела найкращі моменти життя. “Саме за кулісами актори наро­джують і зачинають дітей, саме тут відбуваються перші поцілунки та перші зради, перші тріумфи та поразки. Театр і гра на сцені буквально врятували мені життя. Які б неприємності не дошкуляли, на сцені в актора інша формула крові. Коли актор в образі – він забуває про все на світі: й про головний біль, і температуру, й хворе серце (якось Таїсію Литвиненко зі сцени повезли відразу в реанімацію, – “Газета”). Це якась незрозуміла магія театру, яка навіть хворого ставить на ноги й актор­ською грою провокує до думання й достукується до найчерст­вішого серця”.