Адреса театру

79008, м. Львів, вул. Лесі Українки,1

Камерна сцена

м. Львів, пр. Свободи, 26

Телефони

+38 (032) 235-55-83  (каса)

+38 (032) 235-67-62  (адміністрація)

Криза Фото з вистави - Криза

Роман - н. а. України С. Глова, Наталя - В. Копоть, Остап - М. Вишкварок

Головна Новини Інтерв`ю Таїсія ЛИТВИНЕНКО: Переходжу в нову якість — пишу п’єси, інсценізації

Таїсія ЛИТВИНЕНКО: Переходжу в нову якість — пишу п’єси, інсценізації

10.02.2010

     У творчому доробку Таїсії Йосипівни — участь у кількох популярних фільмах, зокрема, стрічці «Назар Стодоля», котра зробила її, ще студентку театрального інституту, «зіркою радянського кінематографа»; а ще Литвиненко зіграла понад сто різнопланових ролей у театрі: Анна («Украдене щастя» І.Франка), Катря («Не судилось» М.Старицького), Мати («Розорене гніздо» Я.Купали), Солдатик («Планета сподівань» О.Коломийця), Нора («Нора» Г.Ібсена), Ваніна («Житейське море» І.Карпенка-Карого), Філумена («Філумена Мартурано» Едуардо де Філіппо), Ганна («Безталанна» І.Карпенка-Карого), Мамка («Ромео і Джульєтта» В.Шекспіра), Терпилиха («Наталка-Полтавка» І.Котляревського), Гертруда («Гамлет» В.Шекспіра), Бобренчиха («Маруся Чурай» Л.Костенко), Жорж Санд («Літо в Ноані» Я.Івашкевича)...

     У кінодоробку актриси — фільми «Штепсель женить Тарапуньку», «Максим Перепелиця», «Григорій Сковорода», «За двома зайцями», «Вавилон ХХ»... Її партнерами в кіно були Леонід Биков, Олександр Гай, Олег Борисов, Микола Яковченко, Єфім Березін, Нонна Копержинська та інші.

Нині Литвиненко цікавить педагогічна та режисерська робота, актриса сама пише п’єси та інсценізації. 14 лютого у Львові відбудеться бенефіс актриси. Таїсія Йосипівна вийде на сцену рідного театру в трагікомедії швейцарського драматурга Фрідріха Дюрренматта «Візит літньої пані» в ролі Клер Цаханасян.

— Я обожнюю свою професію. Народилася на Десні, половина рідні жила в Хатянівці, інша — в Погребах, — розповіла «Дню» актриса. — Українська пісня супроводжувала мене все життя, і я хотіла бути співачкою. Маму брали в хор Григорія Верьовки. Мені взагалі видається, що все в Україні засновано на трьох речах: пісні, слові й вишиванці...

— Але ж стали театральною актрисою, не співачкою...

— Я не мала навіть початкової музичної освіти. Піаніно вперше побачила навчаючись у театральному інституті. Але спочатку вступила до Київського педагогічного інституту — так хотіли батьки. А коли опинилася в столиці, то зрозуміла, що можна пошукати щось цікавіше — до душі, — і подала документи до Театрального інституту ім. Карпенка-Карого. Потрапила на курс до прекрасного педагога Івана Івановича Чабаненка. Його портрет у себе над столиком у гримерці повісила. Іван Іванович для мене — взірець лицаря і чоловіка.

— Можете згадати перше враження від зустрічі з майбутнім чоловіком Ф. Стригуном?

— Я його вперше побачила, і серце обімліло: шия — півметра, постава, кучері, красивий голос, губи, від яких не можна було відірватися, чистий погляд... Усе пам’ятаю, ніби це було вчора. Ми познайомилися в Києві. Я вже працювала в Театрі ім. І. Франка, а він вступав до Театрального. Ми разом із 1963 року... маємо двох дорослих синів — Юрка і Назара.

— Скажіть, не заважало у подружньому житті, що ви — люди однієї професії, постійно обертаєтеся в одному середовищі?

— Навпаки, це дуже допомагає. Федір розуміє специфіку моєї роботи, і в нас дім дуже демократичний, і завжди йдемо одне одному назустріч. Якщо я не маю часу, він допомагає. Звісно, вся хатня робота — на мені, але він бере у цьому участь. Крім того, ми обговорюємо кожну п’єсу, яка входить до репертуару театру, я є членом художньої ради... Я навіть не можу нікого дорівняти до Стригуна. Жодного чоловіка жодного віку — ні в театрі, ні поза ним.

— Чи є риси характеру, яких однозначно не сприймаєте?

— Непорядність, зрадливість, нещирість, корисливість — є багато рис, яких я просто терпіти не можу. І дуже тяжко розчаровуватися, часто ми хочемо бачити людину кращою, ніж вона є насправді.... Коли ж людину допускаєш до свого серця, вкладаєш душу, а потім розчаровуєшся — це дуже гірко.

— Ви підраховували, скільки ролей зіграли?

— Ні. Єдине, що можу сказати, — я зіграла найкращі ролі української та зарубіжної класики. Я взагалі живу не підраховуючи...

— Є якась роль, яку б хотілося зіграти?

— Зараз вже й не хочеться, відмовляюся. Переходжу в нову якість — ставлю вистави. Можливо, ті ролі, яких не зіграла, втілюю в учнях. Роботи маю — донесхочу: сама пишу п’єси, інсценізації. Наприклад, зараз на підході «Венера в хутрі» Леопольда Захер-Мазоха.

— Кого б хотіли бачити на ювілеї?

— Своїх шкільних друзів. Але з ними, на жаль, давно-давно нема зв’язків, а інститутських залишилися одиниці, й ті почувають себе недобре. Та ще й холод, зима...

— Уже знаєте, що вам чоловік подарує?

— Ні. Хіба що оплатить бенефіс — оце буде мені найкращий подарунок. Бо спонсорів немає, і ніхто не виявляє такого бажання.

Тетяна Козирєва
фото автора
"День" №22, середа, 10 лютого 2010

2009-2024 ТЕАТР імені Марії Заньковецької
ЗАПРОШУЄМО ДО СПІВПРАЦІ!
Сайт створено в
REKLAMA.LVIV.UA