Адреса театру

79008, м. Львів, вул. Лесі Українки,1

Камерна сцена

м. Львів, пр. Свободи, 26

Телефони

+38 (032) 235-55-83  (каса)

+38 (032) 235-67-62  (адміністрація)

Сто тисяч Фото з вистави - Сто тисяч

Фото з вистави "Сто тисяч" І. Карпенка-Карого

Події

ПОСТАНОВА Верховної Ради України Про відзначення 100-річчя з часу заснування Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької

17.09.2013

 ПОСТАНОВА
Верховної Ради України

http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/571-vii

Про відзначення 100-річчя з часу заснування Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької

У зв’язку з відзначенням у 2017 році 100-річчя з часу заснування Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької, враховуючи його вагомий внесок у розбудову та розвиток українського театрального мистецтва, Верховна Рада України постановляє:

1. Урочисто відзначити на державному рівні 100-річчя з часу заснування Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької.

2. Рекомендувати Кабінету Міністрів України:

у двотижневий термін з дня прийняття цієї Постанови утворити організаційний комітет з підготовки і проведення заходів щодо відзначення на державному рівні 100-річчя Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької;

у місячний термін після утворення зазначеного організаційного комітету розробити та затвердити план заходів, пов’язаних з відзначенням 100-річчя Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької;

при формуванні проектів законів України про державні бюджети України на 2013-2017 роки передбачити кошти для проведення заходів щодо відзначення 100-річчя Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької, завершення ремонтно-реставраційних робіт будівель театру та забезпечення його матеріально-технічної бази;

вжити заходів щодо увічнення пам’яті видатних театральних діячів - корифеїв українського театру, які були засновниками, працювали в Національному академічному українському драматичному театрі імені Марії Заньковецької.

3. Рекомендувати Державному комітету телебачення і радіомовлення України організувати тематичні теле- і радіопередачі, присвячені 100-річчю Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької, та сприяти висвітленню державними засобами масової інформації заходів, що проводитимуться у зв’язку з відзначенням цієї події.

4. Рекомендувати Державному агентству України з питань кіно включити до програм виробництва та розповсюдження фільмів на 2013-2017 роки за державним замовленням або державною фінансовою підтримкою фільми, присвячені історії Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької.

5. Запропонувати Українському державному підприємству поштового зв’язку "Укрпошта" випустити серію поштових марок, присвячених 100-річчю Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької.

6. Рекомендувати Львівській обласній державній адміністрації внести на розгляд Президента України подання про присвоєння почесних звань "Народний артист України", "Заслужений працівник культури України", "Заслужений діяч мистецтв України", "Заслужений артист України" режисерам, артистам та іншим працівникам Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької.

7. Контроль за виконанням цієї Постанови покласти на Комітет Верховної Ради України з питань культури і духовності.

8. Ця Постанова набирає чинності з дня її прийняття.

Голова Верховної Ради України
В.РИБАК

м. Київ
17 вересня 2013 року
№ 571-VII 


  

Заньківчани в Коломиї

16.09.2013

      Заньківчани відкривали театральний фестиваль "Коломийські представлення", який розпочався 14 вересня у м. Коломия. Глядачі мали змогу насолодитися екстравагантною комедією з життя відомого трагічного шекспірівського героя Гамлета:  "Гамлет у гострому соусі" А. Ніколаї.   Режисер-постановник з. д. м. України Вадим Сікорський: "Коли ти щось твориш, то спочатку дивишся ніби із-зовні, але у будь-якому випадку тебе поглинає робота і ти стаєш її частиною на певний період. До прикладу, на що розрахована комедія – на те, що ти впізнаєш і провокуєш на себе. Коли відбувається дана провокація на себе, тоді відбувається цей контакт. Коли ти існуєш лише зовні, тоді нічого не відбувається. Іншими словами: творці мистецького продукту мають розуміти, що кожна людина має впізнавати себе у певних запропонованих ситуаціях, які відбуваються в тих подіях".
          17 вересня Заньківчани зіграють ще одну виставу у рамках фестивалю, а саме: "Блакитна троянда" Лесі Українки. Історію про жінку...   На півтонах та візерунках вибудувала свою виставу н.а. України Таїсія Литвиненко. Жінка, яка зберегла свою жіночність та унікальність у бурхливому леті життя. Без сумнівів та вагань, лише правда, оголені почуття, сплетіння тіл, голосів та неймовірна музика…  «Блакитна троянда» - це історія у ритмі танго.  

Відгуки журі про виставу "Гамлет у гострому соусі" А. Ніколаї:
http://teatr.kolomyya.org/news/item/52751
Олеся Галканова
Прес-служба

«Пропала Грамота»… Це так символічно…

«Пропала Грамота»… Це так символічно…

13.09.2013


      Напевно козаки таки великі чаклуни, адже вони, як справжні міфічні боги вміють відроджуватися подібно до Осіріса. Цього разу грамоту шукатимуть в театрі. Мистецтво правдивої омани зазіхнуло на вічну тему боротьби праведних з грішними і запросило козаків на сцену. Велике воскресіння чи реінкарнація відбудуться в Національному театрі ім. М. Заньковецької. Велика сцена театру бачила багато легендарних постатей Козацького періоду України, але жодного разу на неї не ступали «ті» козаки, а саме: міфічні характерники.  
      А тепер трішки підніму завісу і розповім, що я побачила. Як відомо режисера можна дорівняти до творця. Чому? Бо він перетворює прозу на живий текст, мертві букви на рухливий живий світ. Що ж казати, коли історія вже була оживлена? У такому випадку відповідальність ще більша, адже потрібно створити щось своє, не забувши звісно того, що було створено раніше. Вадим Сікорський ризикнув стати містиком і вдихнути життя у «грамоту», що дрімала, розбудити її від сну. Можу сказати, що спосіб існування акторів такий самий несподіваний, як і ця історія. Різні ж варіації пісні «Діду мій дударику…» ніби навмисно, крок за кроком, відкривають фантастичну різнобарвність здібностей українця. А щодо самих героїв… то в них ви не знайдете і натяку на кіношних. Це дуже добре, адже кожний з них спробував знайти в собі той містичний вогонь і зарядитися його енергією. Найголовніше, щоб актор ішов від себе, не грав, а жив, був справжнім, вірив у те, що він робить і не був фальшивим. Гадаю це їм вдається, а інакше бути не може, козаки не дозволять. У кожному театрі має бути щось надприродне, гадаю «Пропала Грамота» М. Гоголя (кіносценарій Івана Драча) займе це місце, а сила характерників піде на благо самому театру. Адже хто нас захищатиме під невидимим покровом, як не наші легендарні предки.  
«Пропала Грамота»… Це так символічно…

  Олеся Галканова  
Фахівець із зв’язків з громадськістю та роботи з пресою
НАУД театр ім. М. Заньковецької  

н. а. України Олександр Гринько... Ми не забудемо...

н. а. України Олександр Гринько... Ми не забудемо...

11.09.2013

   

    Сьогодні Заньківчани віддали шану та схилили голови перед н. а. України Олександром Гриньком. З життя пішов не тільки чудовий артист, але й неймовірна людина, люблячий сім'янин та вірний друг. Пропоную зазирнути за завісу і пригадати життєвий шлях цього непересічного чоловіка.  

                                                                         «Білі ночі, чорні дні»  
(на основі автобіографічної повісті колишнього в’язня комі-ГУЛАГу О.Б.Гринька «Білі ночі, чорні дні».)       
      «Там, де зливаються на Крем’янеччині річки Горинь і Жирак, саме поміж ними, на пагорбі, що видніється здалеку, причепурилося моє рідне село Грибова… У Грибовй пройшло моє дитинство. У Грибовій, в отчій хаті, я пережив те, що переживає кожна дитина, відкриваючи для себе світ».      
      У далекому 1919р. на світ з’явилося немовля, хлопчик, який з цікавістю розглядав довкола себе невідомих, але таких близьких людей. Він ще не знав, що його чекає, не мав уявлення, як складеться його життя і якими шляхами поведе доля. Сашко з Грибової, який любив купатися у водах Горині, «гасати цілими днями по садах, городах», за декілька років буде вкинутий у океан з людських тіл та бігатиме від етапу до етапу, відбуваючи покарання за неіснуючий злочин.       
      Олександр Боніфатієвич Гринько – народний артист України, усе своє творче життя пропрацював у НАУД театрі ім. М.Заньковецької. Олександр Гринько № Р-317 – звинувачений за статтями 58, п.10, ч.1 і 58-ІІ КК РРФСР, за негативне налаштування до встановлення радянської влади на теренах Західної України, за петлюрівські прапори, за контрреволюційну діяльність…Безглузді на сьогоднішній погляд звинувачення у 1941р. мали одну з найвищих мір покарання, яка була набагато страшнішою за смерть. Покоління 90–х рр. мало що знає про ті страшні часи. Покоління МТV вивчає історію Другої світової війни нудьгуючи на уроках та лекціях або з захопленням переглядаючи фільми С. Спілберга та К. Іствуда. Проте мало кому відома інша історія, історія яка розпочалася задовго до війни і тривала довгий час після її закінчення. Ця історія не написана, вона збережена у памяті тих не багатьох, що залишилися, тих не багатьох, що переживши жахіття репресій і нелюдських знущань, дивляться з посмішкою на своїх онуків.      
      Мало кому відомо, що життя Олександра Гринька було складним і сповненим «пригод». Так пригод, адже про таке знімають кіно, ставлять вистави, пишуть пісні.  
     «Сталося це 24 червня 1941року. Йшов третій день війни. У місті паніки не спостерігалося, панувала атмосфера напруженості, відчуття неймовірної відповідальності. Оголосили, що ансамбль ділять на три групи, які виїдуть виступати перед бійцями…Раптом чую: «Червоноармієць Гринько!...Пойдем со мной». Йшли ми довгими коридорами величезного будинку мовчки…Незнайома кімната. Знайомі портрети Сталіна і Дзержинського. Чоловік у військовому піднімається з-за столу:  
-         Ви арештовані!
-         За що? »    
      Так вже склалося історично, що не казали за що і чому. Нічого не пояснювали, просто забирали і вели невідомо куди. Дорога була довга і терниста, такий собі шлях на Голгофу довжиною в 15 років. А все тільки тому, що якийсь чоловік у формі виголосив звинувачення «за статтями 58-10ч.1, 58-ІІ,8 КК РРФСР». Набір цифр і букв, які нічого не означали і нічого не говорили. Допити…галас…знову допити…крики, галас, страшенна втома і бажання зникнути кудись далеко, а потім дорога…Безкінечна дорога, десятки етапів, безлічі різних облич, які зливаючись у одну масу, нагадуючи спотворене зображення людини, її видимість.      
     «Поїзд наш рухався все далі і далі на схід. Монотонне постукування коліс вагонів на стику рейок навіювало нудьгу і важкі роздуми.       
     Ми у дорозі уже 17 діб. Годинами, а інколи і днями простоювали на запасних коліях. Серпневе сонце палило нещадно. Багатьох за цей час не стало.       
Ось і двір Саратовської тюрми...», - і знову трибунал, вирок, безглуздий набір знаків і дорога…      
     «Місто Енгельс на річці Волзі до 1941 року було столицею Німецької автономної області. Місцева тюремна колонія була переповнена інвалідами і «доходягами», які працювали «для фронту», виготовляючи котушки для встановлення телефонного зв’язку. Від постійного недоїдання і повної відсутності вітамінів цинга прогресувала. Косила ця хвороба людей різного віку без кінця і краю».        
      І знову етап, новий шлях, здавалося безкінечної дороги, яка йшла далеко в безмежжя, туди де починаться вічність і закінчується день. Важко уявити що переживали люди, які опинилися поза межею життя, які ніби зависли у пекельному вимірі ще за життя. Було важко, були хвороби душевні і тілесні, а ще невимовна туга за тим тихим і замріяним селом на Тернопільщині. Тернопільщина видавалася такою міфічною і нереальною, своєрідним штрихом, який випадково поставив маляр у моменти душевного пориву. В ГУЛАГу душа рвалася на шматочки з інших причин, душа не розуміла, чому її замурували у стражденному тілі. Вона відмовлялася вірити у те, що бачила кожного дня, не хотіла, протестувала і розгублено намагалася відтворити шматочки щасливого дитинства.      
     «Умови були жахливими. У морозні дні нашвидкуруч копали землянки, перекривали їх толем або старими палатками. Вікон не було…Голод і той став свого роду хворобою. Він був настільки нестерпним, що в’язні були ладні їсти все: кішку, ворону, картопляне лушпиння. Голод не дозволяв про щось думати чи говорити, тільки - про їжу, їжу, їжу. Не було сили позбутися його навіть у сні».       
Більшість душ не могли знести катувань тіла і вони, прагнучи свободи, виривалися з в’язниці і залишали, зрікалися їх, як зрікаються прокажених. Тисячі душ ставили вільними. Проте, були і такі, що боролися і не полишили надії, вони міцнішали, лікувалися у камерах-палатах і відмовлялися здаватись. Точилася інша, невідома війна, на якій воїни не мали обладунків, нічого окрім віри, надії і тієї любові, що полум’яніла вглибині душі. Минав час. Закінчилася Друга світова. Знову перевезли у інший табір.        
      Інта…       
     «Навкруги тундра, покрита мохом, рідко виднілися карликові дерева.         
Ми  зразу відчули, що це табір особливого, посиленого режиму. Всіх змусили роздягнутися перед входом до зони. Проводили дуже ретельний обшук…У своїй одежі тут ходити заборонялося, на спині кожного була пришита до бушлата ганчірка з номером, як тавро. Ходили, як бігуни марафонці, бо дистанції були і двадцять, і двадцять п’ять кроків. Мій номер – Р-317. Тепер завжди набираю його, коли на вокзалі кладу до камери зберігання речі. Певен, що не забуду.       
Серед табірників поширилися чутки, що нас, політичних, зібрали в одне місце, щоб на випадок війни чи якоїсь іншої виняткової ситуації всіх разом перестріляти, а трупи скинути до шахт».       
      5-й ОЛП Мінлагу був пересильним пунктом, сюди прибували політичні в’язні з інших таборів та пересильні. Саме 5-й став новою домівкою для багатьох освідчених і непересічних особистостей, з різних областей колишнього радянського союзу. «Через ту пересилку за неповних три роки мого перебування перейшло багато вчених, діячів культури і мистецтва різних національностій, зокрема українців. Серед творчої інтелігенції було також чимало акторів, взагалі митців театрального мистецтва, з якими мені довелося зустрітися і потоваришувати». 5-й ОЛП став новим домом і для Гринька. Але чи можливо назвати табір домівкою? Ми сміливо скажемо – «ні», проте  - це було те місце, яке мало стати домом, мусіло викликати хоч якісь позитивні і теплі почуття. За інших обставин було дуже важко. Фізичне виснаження -  нічого в порівнянні з тією спрагою, яка шматувала вовком серце і душу. Фізичну працю можна стерпіти, жалюгідне існування також, проте не можливо вгамувати почуття.       
      «Який же вплив табірного життя на людину? Чи справді там перевиховують, чи пробуджують тваринне почуття самозбереження? Вплив табірного життя на людину неоднозначний. Воно її не псує і не поліпшує, але безпощадно виявляє закладені в людині ще на волі задатки. Екстремальні ситуації розкривають людську суть, вимірюють її масштаби…Колишні табірники мають за собою психологічну минувшину, якої позбутися нелегко, бо ті муки, передовсім психічні, закарбувалися в їхніх душах на ціле життя, стали невід’ємною частиною їхньої психіки…Ніхто не знає, напевно, в який спосіб їх минуле має на них вплив. Їх важко переконати, бо вони здебільшого надзвичайно вперті, і, можливо, саме завдяки цій впертості вони і вижили».       
      Відсидівши 10 років у таборах посиленого режиму Олександр Гринько відбув ще 5 років у поселенні зі статусом «Строго ограничен в правах передвижения». Його шлях унікальний, як і він сам. Провівши всю молодість у жорстоких і нелюдських умовах, він показав приклад любові. Гринько дає повне  усвідомлення того, що життя варте, щоб за нього боротися. Табори принесли багато гіркоти, проте саме там він зустрів дійсно неймовірних людей, які вчили його мудрості, давали неоціненні скарби знання. Спогадом про вчителів та друзів став альбом «Білі ночі, чорні дні», у якому залишили свої частинки багато неймовірних людей. Маленька, проте цінна річ, невідомий підручник з невідомої історії, яка лише натяком промайнула у написаних вище рядках.       
       «Старші покладають надії на молодих і віддають їм пошану і спадок. Фещенко-чопківський І.А. – міністер Центральної Ради».

Підготувала   
Олеся Галканова
Прес-служба     

Відкриття 96-го театрального сезону

Відкриття 96-го театрального сезону

09.09.2013

      Теплого недільного вечора, Національний театр ім. М. Заньковецької гостинно відчинив двері для глядача. 8 вересня о 18:00 було офіційно розпочато 96-й театральний сезон. Перед початком вистави мав слово художній керівник театру н. а. України, лауреат Шевченківської премії Федір Стригун. У своєму зверненні до глядача Федір Миколайович зазначив, що цей сезон буде особливим, адже театр чекають не тільки нові прем'єри, але й прємні несподіванки; також сезон буде присвячено видатному українському митцеві: Тарасові Григоровичу Шевченку. Саме тому першою виставою, яку зіграли на великій сцені стала біографічна фонтазія Р. Лапіки "Державна Зрада", яка розповідає  про життєвий і творчий  шлях Кобзаря українського народу.
          Сезон розпочато!
      Ласкаво просиму до нашого театру!
Олеся Галканова
Прес-служба

Офіційний прес-реліз   
ВІДКРИТТЯ 
96-го ТЕАТРАЛЬНОГО СЕЗОНУ  8 вересня 
18:00

Офіційний прес-реліз ВІДКРИТТЯ 96-го ТЕАТРАЛЬНОГО СЕЗОНУ 8 вересня 18:00

06.09.2013

    Завершення літа завжди викликає ностальгію за щасливими днями відпочинку та спокою. Повертаючись у буденність ми завжди шукаємо відгомін цієї барвистої пори року. Саме театр – це те місце, де можна продовжити наші мандрівки, відкриття та відчути нові враження. Дивовижний світ ілюзії та фантазії, театр дає можливість не тільки розвиватися духовно, але й забувати про всі турботи повсякдення. Момент, коли ви поринаєте у сотні паралельних реальностей, слідкуєте інкогніто за десятками життів, є причасними до вирішення доль та творення нового – воістину прекрасний.  
     Доторкнутися до неймовірного мистецтва Ви, наші шанувальники, зможете вже 8 вересня, адже саме тоді відкривається 96-й театральний сезон у Національному театрі ім. М. Заньковецької. Разом з золотою осінню почнеться свято, яке зветься театр. До уваги глядачів буде запропоновано хвилюючу, романтичну, сповнену свободи та трагізму історію про одного з найвеличніших людей. Можливо Вам видасться це зухвалим, але Тарас Шевченко – це постать, яка здатна змінювати життя і свідомість людей до сьогодні. То ж запрошуємо усіх:   
    8 вересня 2013 року о 18:00 на виставу «Державна зрада» Р. Лапіки: режисер-постановник н. а. України, лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка Ф. Стригун.  
    10 та 12 вересня о 18:00 до Вашої уваги остання прем’єра ювілейного 95-го театрального сезону ексцентрична і правдива вистава «Блазні мимоволі» автора та режисера-постановника О. Огородника.  
    11 вересня о 18:00 пропонуємо поринути у світ притчі, де вигадка переплітається з реальністю, у виставі «Небилиці про Івана…» І. Миколайчука: режисер-постановник з. д. м. України В. Сікорський.  
   Заньківчани приготували для своїх шанувальників ще один неймовірний подарунок, який прилетить на крилах прекрасної осінньої панни. Вперше на театральній сцені відбудеться постановка відомого кіносценарію Івана Драча «Пропала грамота» за однойменною повістю Миколи Гоголя. Слідкуйте за анонсами, адже ця вистава дивуватиме, викликатиме суперечності, надихатиме, веселитиме, ворожитиме разом з Вами.
Отож запам’ятайте: 21 та 22 вересня о 18:00 «Пропала грамота» М. Гоголя. Сценарій І. Драча.  

Олеся Галканова
 Прес-служба

Гастролі Рівненського академічного українського музично-драматичного театру!!!

15.08.2013


Життя - це дар!!!

Життя - це дар!!!

02.08.2013

     Доброго дня любі наші глядачі та друзі!
    В нашого колеги Андрія Водичева, Шевченківського лауреата та актора театру імені Леся Курбаса, виявили рак. Нині він лікується у Львові, проходить курс хіміотерапії.Ми віримо, ще трохи - і він повернеться на сцену, а щоби мрії здійснилися - просимо небайдужих допомогти.
Це-лімфома В-крупноклітинна неходжкінська. 30 липня 2013 року почався тільки перший курс хіміотерапії.

   Ось рахунок куди можна перекидати кошти!!!

Реквізити:
Получатель:ПриватБанк р/р:29244825509100
МФВ:305299
Код отримувача (ЄДРПОУ):14360570
Коментар до призначення платежу:для поповнення карти #
5168742060772344
Водичев Андрій Володимирович
ІПН (код) 2402301933 — з Andriy Vodychev

За інформацією звертайтесь за адресою:  
olesia@zankovetska.com.ua
olesia_angel@bigmir.net

Олеся Галканова
Прес-служба

"Чорна гора" від оркестру театру

29.07.2013

      Шановні наші і любі глядачі пропонуємо до Вашої уваги уривок з прекрасного концерту оркестру Національного театру ім. М. Заньковецької "Мелодії літньої ночі". Запальна, шалена, стрімка "Чорна гора". 

      http://www.youtube.com/watch?v=02m0BBxAI6A

Прес-служба

Фотозвіт брифінгу від 04.07.2013 по ремонтно-реставраційним роботам Національного театру ім. М. Заньковецької

04.07.2013

 
Генеральний директор театру А. Мацяк зустрічає пресу біля центрального входу в театр, щоб розповісти про проведення реставрації дверей та вікон будівлі театру. 

Представник німецької групи GIZ  в Україні, яка займалася реставрацією дверей та вікон. 

Ті, хто допомагав нам відновлювати і реставрувати.


Генеральний директор театру А. Мацяк розповідає журналістам про клопіткий процес реставрації та реконструкції.


Заступник директора з ремонтно-реставраційних робіт Р. Порада про нюанси роботи.
Олеся Галканова
Прес-служба

2009-2018 ТЕАТР імені Марії Заньковецької
ЗАПРОШУЄМО ДО СПІВПРАЦІ!
Сайт створено в
REKLAMA.LVIV.UA