«Пропала Грамота»… Це так символічно…

      Напевно козаки таки великі чаклуни, адже вони, як справжні міфічні боги вміють відроджуватися подібно до Осіріса. Цього разу грамоту шукатимуть в театрі. Мистецтво правдивої омани зазіхнуло на вічну тему боротьби праведних з грішними і запросило козаків на сцену. Велике воскресіння чи реінкарнація відбудуться в Національному театрі ім. М. Заньковецької. Велика сцена театру бачила багато легендарних постатей Козацького періоду України, але жодного разу на неї не ступали «ті» козаки, а саме: міфічні характерники.  
      А тепер трішки підніму завісу і розповім, що я побачила. Як відомо режисера можна дорівняти до творця. Чому? Бо він перетворює прозу на живий текст, мертві букви на рухливий живий світ. Що ж казати, коли історія вже була оживлена? У такому випадку відповідальність ще більша, адже потрібно створити щось своє, не забувши звісно того, що було створено раніше. Вадим Сікорський ризикнув стати містиком і вдихнути життя у «грамоту», що дрімала, розбудити її від сну. Можу сказати, що спосіб існування акторів такий самий несподіваний, як і ця історія. Різні ж варіації пісні «Діду мій дударику…» ніби навмисно, крок за кроком, відкривають фантастичну різнобарвність здібностей українця. А щодо самих героїв… то в них ви не знайдете і натяку на кіношних. Це дуже добре, адже кожний з них спробував знайти в собі той містичний вогонь і зарядитися його енергією. Найголовніше, щоб актор ішов від себе, не грав, а жив, був справжнім, вірив у те, що він робить і не був фальшивим. Гадаю це їм вдається, а інакше бути не може, козаки не дозволять. У кожному театрі має бути щось надприродне, гадаю «Пропала Грамота» М. Гоголя (кіносценарій Івана Драча) займе це місце, а сила характерників піде на благо самому театру. Адже хто нас захищатиме під невидимим покровом, як не наші легендарні предки.  
«Пропала Грамота»… Це так символічно…

Олеся Галканова  
Фахівець із зв’язків з громадськістю та роботи з пресою
НАУД театр ім. М. Заньковецької