Ой що зараз буде! Що, що...– “Пропала грамота” від заньківчан!

       Днями на театральнiй сценi нашого міста відбувся дебют легендарної “Пропалої грамоти”. 20 вересня заньківчани представили на розсуд львівських глядачів першу прем’єру 96 сезону – постановку кiносценарiю Iвана Драча за мотивами повiстi Миколи Гоголя. Замахнувшись на цей твір, люблений народом і давно розібраний на цитати, театрали ризикнули... й втрапили у самісіньке яблучко!
    Мені разом із чотирирічним сином пощастило потрапити на третій показ вистави, який відбувався у неділю. Зал був переповнений, деякі глядачі навіть стояли біля дверей у партері. З перших хвилин дійство захопило усіх присутніх: видовищні козацькі танці з списами, мелодійне багатоголосся народних пісень, улюблені жарти і прекрасна гра акторів підкорили здається кожного. 
фото: Євген Кравс

     Важко працювати з таким матеріалом, який настільки добре знають люди. Ще важче з нього зробити щось своє, особливе... Вадиму Сікорському це вдалося. Він показав нам постановку, яка не повторює прийомів Бориса Івченка (режисера фільму “Пропала грамота”, знятого в 1972 році). Ще більшою несподіванкою у версії заньківчан стала сучасність і, що особливо важливо для молодого покоління, видовищність вистави, яка не дозволяє відірвати погляду і уваги від сцени до останньої хвилини. 
    Герої театралам вдалися – у них вони цілком свої: живі, яскраві, не списані з фільму. Козак Василь у виконанні Юрія Хвостенка менш поважний і розмірений, ніж у легендарного Івана Миколайчука – зате він більш рухливий, веселий і ще смішніший. Його жінка Ганна (Марта Кулай) – справжня українка: і за статурою, і за норовом. А Альбіна Сотникова у ролі Одарки – ще та спокусниця!
    Тож „Пропала грамота” від заньківчан – саме те, чого, як на мене, бракувало львівській та й українській театральній сцені, аби привернути до себе увагу і повернути та примножити глядачів – від 2 до 102 років. Браво! – кричав вам мій чотирирічний синочок і плескав у долоні; Браво! – кажу я вам і передаю низький уклін і своє захоплення; Браво! – скандував близько десяти хвилин переповнений зал театру. І ще раз – Браво!