Адреса театру
79008, м. Львів, вул. Лесі Українки,1
Камерна сцена
м. Львів, пр. Свободи, 26
Телефони
+38 (032) 235-55-83 (каса)
+38 (032) 235-67-62 (адміністрація)
Фото з вистави - Коханий нелюб
Онисим – н. а. України П. Бенюк, Граф – н. а. України Я. Мука
«Блазні…» з гірчинкою...
23.05.2013
У «заньківчан» — прем’єра
Нова вистава Ореста Огородника «Блазні мимоволі» (комедія з життя бюджетної інтелігенції і не тільки), прем’єра якої відбулася минулими вихідними в Театрі ім. М. Заньковецької, без сумніву, поповнить касові вистави цього театру. Бо як би ми не мудрували, а пересічний глядач таки щиро радіє, коли бачить на сцені сучасних персонажів із власного будинку чи сусідньої вулиці. Й у своїх розмовах у кнайпах та на кухнях схильний нарікати, що таких постановок йому таки дуже бракує.
Орест Огородник цю потребу задовольняє уже втретє, попередньо подарувавши рідному місту постановки «Криза» та «Останній гречкосій», які разом із «Блазнями мимоволі» стали своєрідною замисленою ним трилогією про життя сучасних українців. Цього разу автор та постановник Орест Огородник пропонує останню частину (про це пишуть «заньківчани» у програмці вистави), «яка особисто для нього є співзвучною зі словами пісні С. Вакарчука «Веселі, брате, часи настали»… «Блазні мимоволі» — вистава про представників інтелігенції, людей, які заслуговують у нашому суспільстві на значно більше, ніж мають. Ця п’єса про тих, кого недооцінює наша сучасна система, і вони на цьому тлі вигадують собі краще життя, бо хочуть принаймні в очах рідних та близьких, які живуть в іншій країні, виглядати гідними громадянами своєї держави».
Сумнівно, що це комедійне, однак з гірчинкою, дійство розберуть на цитати. Та й самі герої навряд чи будуть актуальними років через двісті. Проте сьогодні, в театральному антуражі, який створив художник-постановник, шевченківський лауреат Мирон Кипріян, вони (головних персонажів — братів Степана й Леонтія Зайців — першого прем’єрного дня блискуче втілили на сцені народні артисти України Януш Юхницький та Петро Бенюк) — хай дещо гіперболізовані, але саме такі, яких кожен може знайти серед знайомих.
Театральні режисери — вітчизняні чи зарубіжні — іноді у власних інтерв’ю для мас-медіа наголошують, що людина сьогодні йде до театру, щоб у непростих сучасних реаліях залишитися людиною. Вистава «Блазні мимоволі» — та, яка працює на те, щоб це бажання стало сильнішим.
Нова вистава Ореста Огородника «Блазні мимоволі» (комедія з життя бюджетної інтелігенції і не тільки), прем’єра якої відбулася минулими вихідними в Театрі ім. М. Заньковецької, без сумніву, поповнить касові вистави цього театру. Бо як би ми не мудрували, а пересічний глядач таки щиро радіє, коли бачить на сцені сучасних персонажів із власного будинку чи сусідньої вулиці. Й у своїх розмовах у кнайпах та на кухнях схильний нарікати, що таких постановок йому таки дуже бракує.
Орест Огородник цю потребу задовольняє уже втретє, попередньо подарувавши рідному місту постановки «Криза» та «Останній гречкосій», які разом із «Блазнями мимоволі» стали своєрідною замисленою ним трилогією про життя сучасних українців. Цього разу автор та постановник Орест Огородник пропонує останню частину (про це пишуть «заньківчани» у програмці вистави), «яка особисто для нього є співзвучною зі словами пісні С. Вакарчука «Веселі, брате, часи настали»… «Блазні мимоволі» — вистава про представників інтелігенції, людей, які заслуговують у нашому суспільстві на значно більше, ніж мають. Ця п’єса про тих, кого недооцінює наша сучасна система, і вони на цьому тлі вигадують собі краще життя, бо хочуть принаймні в очах рідних та близьких, які живуть в іншій країні, виглядати гідними громадянами своєї держави».
Сумнівно, що це комедійне, однак з гірчинкою, дійство розберуть на цитати. Та й самі герої навряд чи будуть актуальними років через двісті. Проте сьогодні, в театральному антуражі, який створив художник-постановник, шевченківський лауреат Мирон Кипріян, вони (головних персонажів — братів Степана й Леонтія Зайців — першого прем’єрного дня блискуче втілили на сцені народні артисти України Януш Юхницький та Петро Бенюк) — хай дещо гіперболізовані, але саме такі, яких кожен може знайти серед знайомих.
Театральні режисери — вітчизняні чи зарубіжні — іноді у власних інтерв’ю для мас-медіа наголошують, що людина сьогодні йде до театру, щоб у непростих сучасних реаліях залишитися людиною. Вистава «Блазні мимоволі» — та, яка працює на те, щоб це бажання стало сильнішим.
"Львівська Газета" від 23.05.2013
