«Віяло леді Віндермір»: вікторіансько-галицькі пристрасті

Легкою, вишукано-естетською, не солодкавою, без екзальтованих надмірностей і водночас інтелектуально-психологічною — такою вдалася нова прем’єра Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької — комедія «Віяло леді Віндермір» за п’єсою Оскара Уайльда у постановці художнього керівника театру Федора Стригуна.  
    Застебнута на всі ґудзики вікторіанська Англія кінця XIX ст. завдяки майстерному і гострому, філігранному й дотепному слову естета Оскара Уайльда мимоволі проектується, хоч і не стовідсотково достовірно, на ситуацію в патріархальній Україні й Галичині, насамперед через подвійність категорії моралі. Сюжет «Віяла…» — життєва ситуація епохи переходу Великобританії від «строгого консерватизму до творення нової капіталістичної держави», яку можна приміряти й на сучасні реалії (автори однієї з екранізацій твору так і зробили). 
    Таке враження, що сам матеріал своєю переконливістю й психологічною правдивістю допомагав персонажам у їхній грі, а акторів (принаймні в одному зі складів) обрано дуже відповідно до образу героїв. «Вікторіанська» леді герцогиня Бервік (народна артистка України Таїсія Литвиненко) і характерний герцог Бервік у виконанні народного артиста України Януша Юхницького, комедійної зірки вистави. Роль місіс Ерлін, фатальної жінки, яка у своєрідний спосіб протестує проти подвійної вікторіанської моралі і яка закручує весь сюжет п’єси, наче створено для заслуженої артистки України Альбіни Сотникової. Про цю свою героїню Оскар Уайльд словами закоханого в неї лорда Огастуса (Андрій Сніцарчук) скаже: «Вона дуже розумна. Знає, що я дурень, не гірше від мене самого».  
     Тендітна й справжня у своїх почуттях леді Віндермір (актриса Наталія Боймук) — «хороша жінка» (ще одна назва фільму за цим твором), яка дотримується суворої пуританської моралі й ладна боротися за «чистоту» вищого світу. Водночас вона небезпідставно вірить у їхню з благородним і порядним лордом Віндерміром (Олександр Норчук) любов і є далекою від того «липового» пуританства, яким просякнуто тодішнє англійське суспільство.  
    Вистава переконливо нагадує відому, але дуже важливу істину: немає суто поганих чи суто хороших людей, ангелів чи демонів. Насправді «у жінках, яких називають хорошими, нуртує багато поганих думок, нещадних ревнощів, а так звані погані здатні на самопожертву». Дуже легко судити поведінку інших, але такі судження можуть бути викривленими через неправильну оптику.  
     Тим, хто у спектаклі цю оптику хоча б трохи вирівнює, є безнадійно закоханий у леді Віндермір, абсолютний «не-пуританин», а відважний сентиментальний романтик лорд Дарлінгтон (Юрій Волинський). Один із парадоксів Оскара Уайльда дістався цьому персонажеві: «Сентиментальний романтик — людина, яка у всьому бачить цінності, але не знає, що по скільки на базарі» (на противагу циніку, який «нічого не цінує, але всьому знає ціну»).  
     Якщо вам «захотілося чогось англійського» й легкого (у позитивному трактуванні категорії легкості) й інтелектуального водночас, «Віяло леді Віндермір» — один із варіантів на таку ситуацію. Ця комедія цінна в заньківчанському репертуарі інтелектуальним, сповнених уайльдівських парадоксів гумором, та психологічною переконливістю персонажів. Англійські аристократи у виконанні заньківчан — живі люди зі своїми емоціями, нехай іноді зумисно награними, за канонами вікторіанської епохи, але також і щирими. Музика, костюми, сценографія постановки доповнюють таке враження від спектаклю.

 
Наталя Дудко 
Газета "Ратуша" від 06.12.12