Скарбеку було легше побудувати театр, ніж нам його відреставрувати...

      Урочисте відкриття Театру Скарбека на 1460 місць відбулося 28 березня 1842 р. виставою-казкою «Життя як сон» драматурга Франца Грільпарцера. Головним інвестором оригінального проекту був відомий підприємець, меценат і авантюрник граф Станіслав Скарбек. Ідея створення комплексу, згідно з яким львівська Мельпомена мала отримати помешкання у стилі віденського класицизму завдовжки 96 метрів, завширшки 76 м і площею понад 7000 кв. м, виникла у Скарбека ще 1818 р. Втілили задум архітектори Людвіг Піхль та Йоганн Зальцман. Від початку було передбачено, що театр буде оточений інфраструктурою, яка складатиметься з крамниць, кав’ярень, складів і численних житлових приміщень. Саме їх використання мало стати надійним страхуванням на випадок, якби власне театральний проект виявився невдалим…

      Театр графа Станіслава Скарбека – галицький «Ла Скала» – Національний академічний український драматичний театр ім. Марії Заньковецької… Ця сцена за свою 170-літню історію бачила виступи геніальних скрипаля-віртуоза італійця Нікколо Паганіні, піаніста-віртуоза угорця Ференца Ліста, видатної французької актриси Сари Бернар… І сьогодні трупа Театру ім. Заньковецької має широчезне коло симпатиків. Але! Із плином часу будівля театру зазнавала руйнівних змін, а за 170 років її капітально ремонтували тільки двічі – 1940-го і 1942-го. «Стіни Національного академічного театру імені Марії Заньковецької тріщать по швах…», – саме так уже впродовж двох десятків років характеризують ситуацію, що склалася з приміщенням одного з найкращих театрів України. А самі актори називають будівлю «зеленою руїною, що в Полтві по коліна». 

       - Змінювалися уряди, президенти, мери, а будівля Скарбека, на жаль, стояла і стоїть більмом на оці Львова, – говорить генеральний директор Театру ім. Марії Заньковецької Андрій Мацяк. – І скільки б не чистили місто, не перемощували бруківку тощо, але поки театр перебуватиме у такому стані, в якому він є, жоден керівник (чи на рівні держави, чи на рівні Львівської області, чи на рівні міста), на мою думку, не може спати спокійно... 

       До участі у міжнародній конференції, присвяченій 170-річчю будівлі, заньківчани запросили фахівців із Польщі, Німеччини та України, зокрема професора Театральної академії у Варшаві Анну Куліговську-Корженьовську, експерта з питань реставрації природного каменя з Німецького центру охорони історичних пам’яток Дірка Брюггеманна, кандидата історичних наук, доцента Львівського національного університету імені Івана Франка, автора фільму «Скарб графа Скарбка» Ігоря Лиля, мистецтвознавця, автора книжки «Театр графа С. Скарбека в контексті європейської архітектури» Юрія Ямаша і, звичайно ж, представника «Укрзахідреставрації» Семена Цимбалюка та головного архітектора проекту реставрації театру Ірину Томашевську. Запрошували й представників Міністерства культури України, працівників наукових інституцій, музеїв тощо. 

      Говорили на конференції про історичне тло, значення театру Скарбека для культурного та соціального життя Львова ХІХ – ХХ ст., специфіку архітектури будівлі та перспективи її відновлення зі збереженням унікальної акустики глядацької зали. Вкотре (!) представляли проекти з відновлення реставрації та реконструкції будівлі театру. 

      - Будівля театру Скарбека – зразок найцікавішої архітектури ХІХ ст., – вважає професор Варшавської театральної академії Анна Куліговська-Корженьовська. – Його називали святинею театрального мистецтва. І зараз цю святиню треба негайно відреставрувати. 

       Але як? Коштів на реставрацію немає. Того, що виділила держава, а це – 1,5 млн. гривень, вистачить тільки на ремонт фасаду. Щоб відреставрувати весь театральний комплекс (йдеться, за словами Томашевської, про реставрацію, консервування і пристосування всіх без винятку структур комплексної будівлі театру), грошей потрібно в рази більше. «Все потребує інновації, і якби було фінансування, багато хто залюбки тут працював би. Закордонні фахівці – в тім числі», – говорить Томашевська. І додає, що побоюється, аби через відсутність грошей їхні проектні матеріали «не перетворилися на чергову макулатуру…». Не забуваймо, що неабиякі кошти потрібні і для того, аби відселити власників приватних помешкань на 3-му і 4-му поверхах будівлі, відповідно – надати їм житло. 

        Отож, ніби резюмує модератор конференції Ігор Лильо, «графу Скарбеку було легше, ніж нам, бо 170 років тому він тут був єдиним господарем, відтак приймав одне рішення і сам його фінансував…». Звучить невесело… 

       Попри це, генеральний директор театру А. Мацяк вважає, що захід треба було проводити. Принаймні аби… «нагадати про себе». 

      Всі доповіді, виголошені на науково-практичній конференції «Будівля театру Скарбка (Скарбека): пам’ятка австрійського, польського та українського народів», будуть видані окремою збіркою і розіслані у вищі інстанції – Міністерство культури, Кабінет Міністрів, Секретаріат президента України... Та чи далі буде?