Головна Новини Статті Як врятувати скарб Скарбека?

Як врятувати скарб Скарбека?

27.09.2012

1 жовтня у Львові відбудеться міжнародна конференція, присвячена 170-річчю будівлі Театру ім. Марії Заньковецької

     Театр графа СтаніславаСкарбека, «галицька «Ла Скала»,Національний академия українськийдраматичний театр ім. МаріїЗаньковецької.
      «Історія будівництва цієїунікальної споруди така ж бурхлива, як ізміна її назв, — нагадують Ігор Лильо,науковий консультант проекту, і ЮрійЯмаш, мистецтвознавець. — Усепочалось 1783 р., коли частину ділянки,де раніше стояв Низький замок,австрійський імператор Йосиф ІІ подарував громаді для облаштуваннязагальноміськ ої споруди. За щасливим збігом обставин вибір суспільства тавлади припав на користь театру. Однак мало минути ще понад п’ятдесят років,поки будівництво таки зрушило з місця, і тривало воно з 1836 по 1842 рр.
    Головним інвестором проекту став відомий підприємець, меценат і авантурникграф Станіслав Скарбек. Ця ідея виникла у нього ще 1818 р. Після здобуттячисленних дозволів та узгоджень архітектори Людвіг Піхль та Йоганн Зальцманстворили оригінальний проект. Згідно з ним, львівська Мельпомена мала отриматижитло у стилі віденського класицизму довжиною близько 96 метрів, шириною 76 м іплощею понад 7000 кв. м.
     Однак помиляються ті, хто вважає, що граф неймовірно ризикував, вкладаючигроші у сумнівну з фінансового погляду споруду. Адже від початку передбачили,що театр буде оточений своєрідною дільницею, яка складатиметься з крамниць,кав’ярень, складів і численних житлових приміщень. Саме їх використаннямало стати надійною страховкою на випадок, якби власне театральний проектвиявився невдалим. На додаток театр на 50 років звільнявся від податків, а кожнатеатральна трупа, що прибувала до міста на гастролі, мала сплатити графові 10%отриманих прибутків.
    До початку будівництва в Європу для переймання передового досвіду відрядилибудівничого Йоганна Зальцмана. Усе найкраще, що йому тоді вдалося знайти,максимально використали у Львові. Зокрема, дещо вдосконалюючи проект Л.Піхля, Й. Зальцман застосував оригінальні рішення для акустичної й оптичноїпобудови зали для глядачів. В облаштуванні підковоподібного амфітеатрувін використав французьку модель, яка передбачала, що шляхетна публіка влоджіях могла не лише чудово бачити сцену, а й вигідно демонструвати себеіншим глядачам. Для тих, хто бажав затриматись у Львові на довший час, театрміг запропонувати крамниці, пекарню, кондитерську, кімнати для хворих і навітьвласний комфортабельний готель, де, крім розкішних кімнат, облаштувалиїдальню й ігрові кімнати. З часом у приміщеннях, що оточували амфітеатр,з’являться ще й ресторан і кінотеатр «Лев»...
     Урочисте відкриття театру на 1460 місць для глядачів відбулося 28 березня 1842р. твором «Життя як сон» драматурга Ф. Грільпарцера. А вже наступна виставакомедіографа А. Фредра «Дівочі обітниці» започаткувала комерційний успіхтеатру.
     Не в останню чергу допомогло й те, що під час щорічного львівського ярмаркупід назвою «Контракти» театр не тільки виконував функцію осередку мистецтва,а й був місцем світських зустрічей, розваг і навіть пошуку наречених. Йогоредутові (бальні) зали частенько були свідками численних людських трагедійі радощів, перемог і поразок. Прийоми, бали, урочистості змінювались, наче вкалейдоскопі. Львівські «вершки суспільства» таки вміли розважатися. Кажуть,саме так закохався і сам Станіслав Скарбек, коли на балу, організованому начесть неаполітанської королеви, запросив до першого танцю не її величність, чоговимагав етикет, а 15-річну красуню Софію Яблоновську. Це настільки вразилоюнку, що вона погодилася стати його дружиною. Щоправда, шлюб виявивсянетривким, і після затяжного судового процесу Софія вдруге вийшла заміж заАлександра Фредра.
      Змінювалися часи, зазнавала змін і будівля театру...
  З 1941 р. велику реконструкцію театру розпочали німці, плануючи перетворитийого на заклад виключно для себе. А в радянський час один із директорів, якоговлада скерувала піднімати пролетарське мистецтво, запропонував використатияк обертовий механізм для сцени мотори із шахти. Отак уже понад п’ятдесят роківвони й крутять акторами та видають мистецтво на-гора. Простора танцювальна таконцертна зала над головним входом, де зустрічалась еліта тогочасного Львова, упіслявоєнний час перетворилась на місце творчих зустрічей чи навіть новорічнихвистав для дітей.
      Сьогодні театр знову повертається до своїх першовзірців. Заньківчанам є чимпишатися. Сцена, що бачила виступи Ніколо Паганіні, Ференца Ліста, СариБернар, і сьогодні збирає велике коло прихильників і шанувальників. Мистецькежиття вирує на сцені, в залі та поза стінами будівлі. Театр продовжує зберігати тапримножувати традиції одного з провідних осередків європейської культури. Але...впродовж двох десятків років стіни театру тріщать по швах!
     — Мінялися уряди, президенти, мери, а будівля Скарбека, на жаль, стояла і стоїтьбільмом на оці Львова, — з сумом констатує генеральний директор Львівськоготеатру ім. Марії Заньковецької Андрій МАЦЯК. — І скільки б не чистили місто,не перемощували бруківку тощо, але поки театр перебуватиме у такому стані, вякому він є, жоден керівник (чи на рівні держави, чи на рівні Львівської області, чина рівні міста), на мою думку, не може спати спокійно... Скликання конференції —моя ініціатива. До участі у заході запрошено фахівців із Польщі, Німеччини таУкраїни, представників Міністерства культури України, працівників науковихінституцій, музеїв тощо. Ми говоритимемо про історичне тло, значення театруСкарбека для культурного та соціального життя Львова ХІХ — ХХ стст., специфікуархітектури будівлі та перспективи її відновлення зі збереженням унікальноїакустики глядацької зали.
   Конференція відбудеться 1 жовтня. Всі доповіді будуть закумульовані, виданіокремою збіркою і розіслані у Міністерство культури, Кабінет Міністрів, СекретаріатПрезидента України.
        Про перебіг заходу читайте у наступних номерах «Дня».

         КОМЕНТАРІ
  Ігор ЛИЛЬО, автор фільму про будівлю Театру Заньковецької, кандидатісторичних наук, доцент Львівського університету ім. Івана Франка:
— Традиційно більше розповідають про трупу і репертуар заньківчан, ніж пробудівлю театру. Для мене як для автора фільму «Скарб графа Скарбека» сталовеликим відкриттям його технічне вирішення, яке було абсолютно революційнимі таким залишається до сьогодні. Львів’яни знають, що театр стоїть на дубовихпалях, але навряд чи хто знає, якою унікальною є його система обігріву! Ніхто незгадує й про те, що будівля була зведена таким чином, що приміщення театру —всередині, а навколо нього спеціально були збудовані кілька тисяч квадратнихметрів приміщень, які мали здаватися в оренду і годувати сам театр. Ще одинунікальний момент — сцена обертається завдяки моторам, привезеним із шахти.Чому? Тому що радянська влада одним із перших керівників театру призначиладиректора... шахти. Очевидно, слова більшовицького вождя В.Леніна «каждаякухарка может управлять государством» (цитата з роботи «Удержат либольшевики государственную власть». — Т.К.) в цьому питанні була дужеактуальною. Також цікаво, що два театри — Заньковецької й Оперний — стоятьна двох берегах річки Полтви, яка проходить між будинками. І це, я вважаю,цивілізаційний розлам, тому що Оперний театр — це Австрія, а театр Скарбека— це формально австрійський період, але збудований із глибоко патріотичнимипольськими мотивами.
        Іван СВАРНИК, історик, архівіст:
   — Будівля театру важлива для Львова передусім як універсальний осередоккультури середини ХІХ ст., який існує як такий осередок до нашого часу. З цієюбудівлею пов’язані імена славних акторів і режисерів ХІХ — ХХІ ст., тому дляЛьвова вона є символом культури, причетності до європейської цивілізації.Мета конференції — зосередити увагу науковців на такому феномені, унікальнійпам’ятці, як будівля Скарбека.

Тетяна Козирєва
«День», Львів від 27.12.2012