«Бум, Пім, Пім» – нова мова галицького театру

     Якщо ви почуєте на вулицях Львова дивну мову, яка складається із набору коротких слів, з яких найчастіше вживатиметься вітання (чи імена людей?) «Бум, Пім, Пім», не дивуйтеся. Це означатиме, що ті, хто балакає цією тільки їм зрозумілою мовою, або побували на новій виставі заньківчан «Бум, Пім, Пім» за сценарієм Вадима Сікорського і у його постановці, або мають безпосереднє відношення до неї.

   За жанром це жарт з життя львів’ян у 20-х роках ХХ століття. Цьому підпорядковані естетика, оформлення сцени, костюми (художник-постановник – Наталія Тарасенко), музичний супровід (мотиви батярських пісень і міського романсу першої половини минулого століття із вкрапленням фольклорних ноток) і драматургічна канва 45-хвилинного дійства. Незважаючи на те, що про значення кожного слова із вимовлених персонажами, крім «бебі», можна лише здогадуватися, усе, що відбувається, цілком зрозуміло. 

  Вистава є своєрідним іспитом з акторської майстерності, коли можна оцінювати виразність жестів, рухів, інтонацій... Режисер і усі актори, зайняті у «жарті» (Дмитро Каршневич, Василь Коржук, Марта Кулай, Юлія Михайлик, заслужена артистка України Альбіна Сотникова, Андрій Сніцарчук, Юрій Хвостенко, Надія Шепетюк, Мар’яна Фехтель), склали його на «відмінно».
   Родина - батько, мати і їхня донька (Ігор Гаврилів, заслужена артистка України Лідія Остринська і Марія Шумейко) – приймає за вишукано сервірованим столом гостей. Привід - заручини останньої. На столі – справжні вареники зі сметаною. Впродовж застілля гості і родина встигають обговорити новини чи не кожного із присутніх, виголосити тости, посмія­тися, поплакати, потанцювати, утворити ще кілька закоханих пар і... заснути прямо за столом. 
   «Це те, що треба! – ділиться враженнями від побаченого учасник вокальної формації «Піккардійська терція» Славко Нудик. – Потрібно просто насолоджуватися життям, тішитися кожною прожитою миттю і інколи не думати, а віддатися почуттям. Часто слова заважають до кінця відчути повноту внутрішнього світу кожного з нас». А заслужений артист України Тарас Жирко додав: «Нашим режисерам іноді не завадить ставити вистави іноземною мовою, аби усе було зрозуміло»...