Пісенно-танцювальна «Блакитна троянда»

     Багато музики, поезії, пісень, танців, манірності, жіночої звабливості, чоловічої галантності, вишуканих суконь і капелюшків, любові на півтонах і до нестями, а ще… божевілля, що закручує у вузол людську драму… Такою постала «Блакитна троянда» Лесі Українки (перша п’єса поетеси) в інтерпретації Національного академічного драматичного театру ім.М. Заньковецької. Режисером вистави виступила Таїсія Литвиненко, а художнім керівником постановки – Федір Стригун.

    З одного боку – прекрасна чиста любов, за яку й життя не шкода віддати, між Любов’ю (Альбіна Сотникова, Наталя Поліщук-Московець) та Орестом (Андрій Сніцарчук, Андрій Войтюк). З іншого – божевілля матері Любові, яке вона передала у спадок доньці. Відмовитись від особистого щастя, задовольнившись любов’ю на відстані витягнутої руки, чистим коханням, яке не має жодного відношення до стосунків, шлюбу, сім’ї, як у старі часи між рицарем і його дамою, захистивши таким чином коханого від свого ж божевілля? Чи ризикнути і поставити любов на чільне місце, одружитися, забувши про усі страхи і небезпеки, залишивши божевіллю грати другу скрипку у ваших стосунках? «Блакитна троянда» – історія цього вибору, одягнута у шелест суконь і мелодію танго.

    У першій частині драми канва історії лише ледь проглядається крізь грані куплетів. Актори насичують театральний простір піснями, перебираючи їх голосом, наче перлини пальцями, смакуючи одні за одними поетичні виспіви кохання. Любов вони поетизують, розповідають про неї піснями, цитатами, танцями. І все це на тлі незліченних цілувань ручок, пускання бісиків, любовних ігор на три пари... Сюжетна лінія залишається у всій цій пісенно-танцювальній феєрії лише натяком і лише після антракту розпрямляє свої плечі на сцені. Тоді й починається кохання до гробу, зітхання до сліз, божевілля і... щасливе завершення.

    «Блакитну троянду» Таїсія Литвиненко опоетизувала, зробивши ставку на жіноче начало драми. Допомогли їй у цьому художник-постановник Людмила Боярська та балетмейстер Олена Балаян. А відповідальність за чудову музичну серцевину вистави – за аранжування українських романсів – взяв на себе Сергій Рудей. Хормейстер постановки – Оксана Ржепецька.

    Жіночність постановки б’є через край. Взявши кермо у свої руки, Таїсія Литвиненко інтерпретувала Лесю Українку по-своєму, подарувавши головним героям щастя у фіналі постановки – їхня любов перемогла і спротив батьків, і хворобу. Тоді як поетеса гордіїв вузол стосунків Ореста і Любові розрубала самогубством дівчини... Змістивши акценти та винісши на перший план неймовірну силу кохання, яке може вбити або вилікувати. Таїсія Литвиненко поставила на сцені Театру ім. М. Заньковецької оду любові, а не драму безвиході зі смертельним кінцем. Як результат – визначальна у постановці естетика жіночності, любовних ігор, а не драматизм історії героїв.