Театру Заньковецької не вистачає гардеробних і гримерок

    — У театрі дуже тісно. Ми наполовину забезпечені приміщеннями. Немає ні цехів для пошиття костюмів, ні гардеробних, — розповідає заступник директора львівського театру ім. Марії Заньковецької Роман Порада, 43 роки. — Швець тісниться зі своїм взуттям у комірчині 2 на 1,5 метра. У гримерній одночасно готуються до виступу восьмеро акторів. А за нормами мають бути троє-четверо.

    Будівля театру чотириповерхова. На останніх двох поверхах живуть люди, там є 43 квартири. Минулого тижня працівники театру звернулися до львівського мера Андрія Садового, 43 роки, із проханням переселити жителів. А їх приміщення віддати на потреби закладу. Мер пообіцяв вирішити питання за півроку.

   У понеділок зранку до облупленого зеленого фасаду театру приставили риштування. Робітник наносить білу фарбу на порепані дерев'яні вікна.

   — Із 1942 року наш театр реставрували один раз, — розказує Роман. — Ото можемо спромогтися хіба на поточний ремонт, — веде у службові приміщення. У коридорах — санітарна побілка. — А тут тече, — показує на кут стелі. — Із 2008 року нам держава дала 14 мільйонів гривень. Трохи перекрили дах, укріпили фундамент, бо просів. Сценічний круг навіть провалювався, попідпихали балками знизу.

    Коридор перехилений на одну сторону через фундамент, що просів. Заходимо у високе приміщення гардеробної. Тут тхне сирістю. Одяг висить стисло у три яруси. Збоку стоїть палка з гаком і драбина, щоби знімати костюми із верхнього ряду.

    — У нас два приміщення по 120 метрів завалені одягом. Костюми псуються, не провітрюються. Нам потрібна додаткова площа. Є навіть потенційні інвестори з Польщі та Франції, які готові вкласти гроші в розбудову. Ми ж самі небагато заробляємо. Квитки 30–100 гривень. А на 799 глядацьких місць приходять 300–370 людей, — продовжує Роман Порада.

    У житлові приміщення — окремий вхід. Нагору ведуть кам'яні сходи. На них зі стелі сиплеться штукатурка. Під ногами багато сміття, смердить. На другому поверсі купа лайна. На спільному балконі стоять дві сиві жінки. Сперлися на поіржавілі поручні.

   — А ми так просто звідти не підемо, — каже одна, представляється Катериною. На вигляд років із 65. — Ми собі хто міг ремонти поробили. У декого навіть свій туалет окремо, а не загальний. Хай нам дадуть нормальне житло зі всіма удобствами, то ми подумаємо. А не так як сьогодні роблять — хата і двері. Ні ремонту, ні сантехніки, ні підлоги. Так нам не треба. Ми ж тут таки в центрі міста.

   У кінці балкону відкритий спільний туалет. Тут брудно і смердить. Збоку відчинені двері у квартиру.

  — Ми тут 30 років живемо, — розповідає 50-річний Олександр, господар квартири. — Усе чекаємо обіцяного відселення, то й ремонтів не робимо.

Заходимо в квартиру. Висота стін — 4 м.

   — Я колись планував тут кімнати в два яруси зробити, — каже Олександр. — Але, як запропонують нам щось нове, — радо переселимося, хоч на Сихів. У центрі шумно. Щовихідних під'їзд закидають сміттям і нечистотами.

   — Двоярусні квартири тут два господарі зробили. Тепер не хочуть відселятися. Ще й підбурюють інших мешканців. Мовляв, будете виступати — залишитеся ні з чим. 35 квартир дали згоду на відселення, решта думають, — говорить Роман Порада.